«Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6, 14-15).

Як важко сьогодні жити за цими словами Христа. Війна озлобила суспільство. Безпосередньо у військових діях на сході нашої країни беруть участь не так і багато людей. Минулого року в зоні АТО воювали близько 50 тисяч військовослужбовців Збройних сил України, тобто трохи менш як половина мобілізованих. Проте дух війни вже глибоко вкорінився в суспільстві. Воюють десятки тисяч. Але через телебачення та інтернет самовидцями війни – її жахів та болі – стають мільйони… Війна проникає у наш розум та душі.

«Я не можу простити». Ці слова чує сьогодні на сповіді священик. І щоразу, почувши таке шокуюче зізнання, німієш. Адже ці слова вимовляють найкращі наші парафіяни, ті, кого ми звикли вважати людьми терпіння й любові…

Як простити матері, у якої війна забрала єдиного сина? Як простити тим, у кого війна забрала дім, роботу та малу батьківщину? Як простити тому, хто перебував у полоні або повернувся з війни без руки чи ноги? Як простити смерть бойового побратима?

На війні не шукають прощення. Там шукають справедливості, котру розуміють як помсту. І в цьому – пекло війни… І в цьому – прокляття війни, яка вимагає від людей щоразу нових жертв заради справедливості. Одна з головних небезпек сучасної війни – це неправда, з якою людина стикається щодня. «Він неправдомовець і батько неправди» (Ін. 8, 44), – сказано про диявола. На жаль, чимало журналістів сьогодні забули ці слова та співпрацюють з «батьком неправди».

Яка тільки неправда не поширюється сьогодні російськими засобами масової інформації, аби виправдати анексію Криму та військову агресію на Сході України. Та будьмо чесними із собою. На жаль, дух нелюбові шириться сьогодні не лише Росією, а й нашим суспільством, де останнім часом також помітна виразна тенденція до міфологізації реальності.

«Не пробачу. Ненавиджу. Проклинаю». Ці дієслова вживаються дедалі частіше. Прощення – це особистий вчинок. Але на війні мало особистого. Особливо на війні сучасній, однією зі складових якої є війна інформаційно-психологічна. Особиста відповідальність? Особистий вчинок? На жаль, війна знеособлює людину та розчиняє її у колективних емоціях.

Сучасне телебачення та інтернет зробили самовидцями війни все суспільство. Руїни міст та тіла вбитих. Ми бачимо це день у день. Чия ж психіка це витримає? Чия душа не зробиться жорстокішою, споглядаючи цю картину?

Прощати завжди важко. «Взаємне прощення, – навчав Блаженніший Митрополит Володимир, – можна назвати наріжним каменем християнського життя. Але кожен з нас знає, як важно це робити, як важко пробачити незаслужену образу, відповісти добром на зло, як важко похвалити іншого, відгукнутися про людину добрим словом, коли вона нас засудила та зробила нам боляче». Та хіба життєві ситуації, про які пише Блаженніший, можна порівняти з тим, що переживає наша країна сьогодні? Хіба не в тисячу разів важче простити вбивцю, гвалтівника, терориста?

Простити під час війни – це справжній подвиг. Однак лише так наше серце може звільнитися від ненависті. Лише простивши винуватцям нашим – хоч би якими тяжкими були їхні провини – ми можемо просити відпущення власних провин у Небесного Отця.

«За таємничою логікою Христа, – пише отець Олександр Шмеман, – прощення потрібне не стільки тому, кого прощають, скільки тому, хто прощає. Воно потрібне мені, бо підносить мене, а отже, й мій світ, у інший, духовний вимір, який тільки й може звільнити людину від страшного детермінізму провини та помсти, привести винуватця не лише до законного покарання, а й до морального відродження».

«Простити? Кого? Ворога? Під час війни?» Певний, що сказані мною слова викличуть чимало питань у багатьох патріотів нашої країни, котрі сьогодні зі зброєю в руках захищають її суверенітет і територіальну цілісність. Висловлюся точніше. Простити – не означає зняти з себе відповідальність. Простити – не означає скласти зброю і втекти з поля бою. Простити – не означає залишити беззахисними перед ворожою навалою наші родини та країну загалом. Простити – не означає потурати злу.

Прощення – це подія, що відбувається у просторі нашого серця. Воно починається з миті, коли ми усвідомлюємо, що енергія ненависті спотворила та позбавила сил нашу душу. Тому прощення не може знесилити наш дух і військо чи зменшити патріотизм суспільства. Навпаки, прощення принесе нам нові духовні сили та наблизить нас до перемоги.

Прощення так само важливе для нашого духовного життя, як правильне дихання –для спортсмена. Правильне дихання пришвидшує рух і дозволяє подолати більшу дистанцію з меншим навантаженням. А духовна та психологична тверезість дозволяє нам зберігати психічні сили і приймати виважені та мудрі рішення. Задихаючись від ненависті, ми не здатні долати довгі дистанції. А навчившись мистецтву прощення та стримання, ми бігтимемо до перемоги набагато швидше та легше.

Розумію, наскільки важко простити саме сьогодні. Не прошу прощати негайно й остаточно, до кінця. Але нехай кожен із нас сьогодні згадає про власні гріхи і про слова Христові: «Коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших». Поставмося ж сьогодні до цих слів із надзвичайною серйозністю. Впустімо їх у свою свідомість і совість.

Люди легко об’єднуються силою ненависті. Але сила ненависті подібна до сп’яніння. Ненависть легко згуртовує, але пізніше, коли її запал минає, люди відчувають знесиленість і біль. Чи можна перемогти силою ненависті? Гітлерівська Німеччина ненавиділа народи неарійського походження. А комуністична Росія ненавиділа весь «буржуазний світ». І що ж? Обидві держави, об’єднані під прапором ненависті, відійшли в історичне небуття. Цей історичний приклад засвідчує, що ненависть не має сили. На початковому етапі ненависть об’єднує. Проте рано чи пізно вона призводить до поразки.

Об’єднатися в любові набагато важче, і процес такого об’єднання триває довше. Та оскільки любов має від Бога справжню енергію життя, у протистоянні любові й ненависті завжди перемагає любов.

«Ви чули, що було сказано древнім: око за око і зуб за зуб. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас. Коли не будете прощати, то не простять і вас» (Пор .: Мф. 5:27, 38, 44). Здавалося б, заповідь Христа виглядає справжньою утопією. Та порівняймо життя Христа із життям тих, хто ненавидів Його. Порівняймо долю християнства з долями тих релігійних громад і традицій, які боролися проти Нього. І в долі Спасителя, і в історичній долі Його Церкви знайшла відображення життєва сила Любові. Ті, хто ненавиділи і мстилися, зійшли з історичної арени. А «безсила» громада учнів Христа стала тим малим зерном, з якого виросло дерево європейської цивілізації.

Отець ненависті – диявол, Божий супротивник, який відокремлює світ від Бога. Тому ненависть – роз’єднує. А отцем любові є Боже Слово, Яке зійшло на землю, щоб об’єднати її з небом.

Засобі масової інформації сусідньої держави, «старшого брата», висвітлюють військовий конфлікт на Донбасі як громадянську війну, де україномовний Захід України воює з російськомовним Сходом. Деякі церковні діячі зодягають конфлікт в церковні шати, видаючи те, що відбувається боротьбою «розкольників і уніатів з православ’ям».

На щастя, це не так. Та будьмо обачні, пам’ятаючи, що сила ненависті може дійсно спровокувати в нашій країні вже внутрішній конфлікт, розпочати вже нову – громадянську війну.

І на Заході нашої країни, і на її Сході живуть християни, більшість із яких ототожнює себе із Православ’ям. І на Заході, і на Сході сьогодні в церквах читалося Євангеліє, де ми чули слова Господа: «якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний».

Постараймося ж прийняти ці слова з усією відповідальністю. Постараймося ж сьогодні, вступаючи у Великий піст, звільнити свої серця від ненависті та гніву. Згадаймо, що, за словом Спасителя, ми можемо звертатися до Господа як до власного Отця і просити в нього прощення своїх провин, тільки якщо й самі готові простити своїм винуватцям.

Станьмо на коліна перед нашим Небесним Отцем і прохаймо в Нього миру та єдності для нашого суспільства і нашої країни. Звернімо наші серця до Бога і прохаймо в Нього, щоб вогонь Божої любові спопелив у нас усю ненависть і нелюбов. Прохаймо у Бога, щоб зберіг життя кожного українського солдата, помножив сили кожного волонтера, благословив кожну українську родину.

Господи Благий! Викорени із сердець наших ненависть до брата і дай нам побачити наші власні гріхи. Зміни серця наші силою Своєї любові. Навчи нас жити в чистоті та єдності.

Сьогодні, у Прощену неділю, звертаюся до всіх із проханням простити мої вільні чи невільні провини.

В свою чергу прикликаю всепрощаюче Боже милосердя на кожного з Вас.

Христос, Бог наш, Бог прощення і любові, посеред нас!
І є, і буде!

22 лютого 2015 р.