Що ми знаємо про світ, в якому живемо? Ми народжуємось, здобуваємо освіту, удосконалюємося за своїм фахом, намагаємося успішно знайти себе у соціумі, створюємо сім’ї і виховуємо дітей… І весь цей час над нами простягається безкрає зоряне небо, всесвіт, про які нам майже нічого не відомо…

Скільки часу існує всесвіт? Який він завеликий? Що чекає його у майбутньому? «Галактика настільки велика, – відомо нам ще зі школи, – що навіть світло, яке рухається зі швидкістю 300 тисяч кілометрів на секунду, долає віддаль від одного її краю до іншого за сто тисяч років». А скільки таких галактик у Всесвіті? Той же шкільний підручник астрономії відповідає на це питання ухильно: «безліч»… Сто тисяч років для подорожі з одного краю галактики до іншого… Або 14 мільярдів років, які, на думку вчених, існує Всесвіт… І перша, і друга цифра для нас, – людей, яким відміряно жити 7-8 десятиліть, – психологічно дорівнюють нескінченності.

Чи доводилось вам вночі споглядати зорі і думати про те, наскільки швидкоплинною є доля людини? «Вся земля – крапка», – писав Марк Аврелій. Маленька крапка в огромі простору. А місце людини на Землі? Це ще одна маленька крапка … «Поглянь, як швидко все поринає у забуття, – пише філософ, – як зяє вічність, безмежна по обидва боки… який вузький накреслено тобі простір. Та й уся ця земля – крапка. Який же куточок на ній займає твоє місцеперебування?»

А ось як висловлює те ж саме почуття і таку ж думку Псалмоспівець Давид, який жив близько 3-х тисячоліть тому: «Коли погляну на небо – діло рук Твоїх, на місяць і зорі, які Ти поставив, то щó є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним?» (Пс. 8,4).

Людина – нікчемна, відчуваємо ми, вдивляючись у темряву зоряного неба. Всесвіт – лякає нас своїм розміром і своїм віком. Він – неспівмірний з нами і з нашим досвідом … Але згадаймо євангельську вість. Згадаймо про Втілення Сина Божого.

Людина – мізерна. Її тіло займає в космосі менше місця, ніж піщинка у морі. Але в цьому маленькому, можна сказати, жалюгідному людському тілі –воплотився Сам вічний і безначальний Бог.

Свято Преображення розкриває перед нами велич людини. «У цей день – співає Церква на свято Преображення, – Христос на горі Фаворській, змінив змарнілу Адаму природу і дав їй сяяти, божественною створив». Але Христос освячує не лише людський рід, частиною якого Він став, народившись від Діви. Згадаємо оповідь євангелиста Луки, який описує Преображення Спасителя: «…узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись. І коли Він молився, вигляд Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим» (Лк. 9, 28-29).

Зауважте – Світло Преображення змінює не лише обличчя Христа, не лише Його тіло, але й одяг. Одвічне Світло Преображення не обмежується тілесністю. Воно поширюється на весь світ. Відтепер до божественного Світла причетне усе існуюче, усе перстне, матеріальне, увесь космос…

Як відомо, за книгою Буття, Адама було створено «з пороху земного» (Бут. 2,7). «Ми ж, земні, з землі створені і в ту саму землю повернемося», з глибокою журою молиться Церква над тілом померлого. Сумні слова. Але вони безпосередньо походять зі слів Бога, які були сказані Адаму після гріхопадіння: «у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3,19).

Отже, Адам створений з пороху земного і його доля – повернутися у цей порох, прах. Але як свідчить Преображення, ми можемо «повертатися» не лише у прах. Ми здатні «повертатися» і в Боже світло… Адам не лише порох. Він ще й «душа жива». «І створив Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2,7). Отже, людина вже від початку була долучена до благодаті. І якщо в раю вона отримувала благодать «ззовні», то при Втіленні, через Боголюдину Христа – ми долучаємося до благодаті вже зсередини нашого існування.

Христос, Син Божий – став людиною. І тому апостоли тепер здатні споглядати і сприймати Божественне світло. Свято Преображення – це перемога життя над тлінною тілесністю, перемога людини над часом і простором… Обличчя Христа випромінює світло. І це світло поширюється на Його тіло, одяг, весь світ. Немає більше ламкої, в’язкої і смертної плоті. Немає більше тіла у «темниці духу». Все існування людини відтепер – у Христі – освячене Світлом і випромінює Світло.

Згадаймо, знаменитий платонівський міф про печеру. У темній печері живуть в’язні. Вони закуті у кайдани і не можуть поворухнутися. Єдине, що вони бачать – це стіну печери, на якій миготять тіні предметів. Вихід з печери розташований за їх спиною…. Але в’язні не бачать світла, не бачать сонця, не бачать предметів. Все, що вони можуть побачити – це рухи тіней на стіні печери…

Преображення – свято звільнення. Ми живемо у чуттєвому світі, а наше пізнання недосконале, умовне. І ось до темної пещери нашого світу сходить саме Сонце Правди – Христос. Скинуто пута гріха… Зникли тіні… Людина тепер стоїть лице до лиця зі Світом. Ніщо відтепер не затуляє від нас Божественне Сонце.

«У день Преображення Господнього – пише Митрополит Антоній (Блюм) – ми бачимо, яким світлом покликаний засяяти наш матеріальний світ, якою славою він покликаний сяяти у Царстві Божому, вічності Господній… І якщо ми уважно, всерйоз сприймаємо те, що нам тут відкрито, – ми повинні змінити найглибшим чином наше ставлення до усього видимого, до всього відчутного. Не лише до людства, не лише до людини, але й до самого тіла її. І не лише людського тіла, але й до усього, що тілесно довкола нас є відчутним, видимим… Все покликано стати місцем поселення благодаті Господньої. Все покликано колись, наприкінці часів, бути увібраним у цю славу і засяяти цією славою».

У небі сяють зорі. Але вони не здатні освітити собою усю світобудову. І тому нічне небо – чорне… Але світло Преображення – інше. Це не атмосферне явище, не фізичний світ. Це – вічне світло Божества. Це світло благодаті… Це нескінченне світло, осяває собою все, проникає у всі куточки сущого…

Ми живемо в епоху історичного применшення, ослаблення християнства. У середині 2013 року на землі проживало 2 мільярди 355 мільйонів християн. Як вважає більшість дослідників, ту чи ту форму християнства сповідують 33% населення Землі. Але чи можемо вважати, що сучасний світ пам’ятає про Христа і Його заповіді? Чи насмілимося ми стверджувати, що живемо в цьому світі як християни?.. Війни, соціальна несправедливість, національна і партійна ворожнеча, безжальне ставлення до тварин, егоїстичне використання природних ресурсів… На жаль, якщо подивитися на наш світ «стороннім» поглядом, може скластися враження, ніби в ньому ніколи не звучали слова Євангелія…

Церкву сьогодні часто критикують. І, на жаль, нерідко ця критика є справедливою. Але не забуваймо – хоч християни й недосконалі, у Церкві Христа й сьогодні триває таїнство Преображення. У Церкві Христа і сьогодні, як колись на Фаворі, сяє благодатне світло Преображення. У Церкві Христа сьогодні, як і дві тисячі років тому, за часів земного життя засновника християнства, перебуває повнота благодаті.

У чому ж тоді річ? Чому ми бачимо сьогодні небувале в історії ослаблення християнства і християнського духу? Нинішня церковна криза у світі – це криза «колективного» християнства, криза християнства, яке 17 століть тому поєднало долю Церкви Христа з долею римської імперії.

Згадаймо розповідь євангелиста Луки. «Петро ж і ті, що були з Ним зморені були сном; але прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним» (Лк. 9,32). Щось подібне відбувається сьогодні і з нами. Ми – зморені сном. Ми наче заснули духом. Живемо так, ніби Христос не воскресав. Живемо так, ніби Христос перестав бути для нас живою реальністю і став чимось на зразок історичного спогаду…

Боголюдина Христос приніс у нашу темну печеру світло. І Він прагнув і прагне, щоби це Світло поширилося на весь світ, освятило усіх, повернуло до вищого смислу все суще. Але для того, щоби ми, християни, несли це Боже Світло у світ – кожен з нас має особисто пережити зустріч із Христом.

Християнство – частина нашої культури та історії. Але ми не станемо справжніми християнами лише завдяки приналежності до якогось – етнічного чи конфесійною – колективу. Пережити щось справжнє можна лише особисто. А наблизитися до справжнього християнства може лише той, хто особисто наблизився до Христа. «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай буде воля Твоя…» – звертаємося ми до Бога у молитві, яку залишив нам Сам Христос. Звертаємось до Бога як Отця, звертаємося до Нього, відважно промовляючи «Ти».

І в цьому полягає одна з головних таємниць християнства – таємниця особистого дерзновення перед Богом. Ставши у Христі дітьми Небесного Отця, ми з відвагою просимо Бога вступити з нами в особисті взаємини, відповісти кожному з нас особисто, зустрітися з кожним із нас лицем до лиця.

Нас, христиан, – 33 відсотки від всього населення Землі. Але ми не можемо бути християнами лише завдяки приналежності до цієї третини людського роду. Стати справжнім християнином кожен з нас зможе лише тоді, коли його серце зустрінеться з Христом, коли кожен із нас на власному досвіді переконається: Христос Воскрес, Він – живий і реально перебуває у Своїй Церкві.

Світ стогне від болю. Лице Землі спотворене стражданнями. Люди, створені по образу і подобі Бога, – вбивають один одного, заподіюють один одному біль, намагаються захопити чужі землі та майно, намагаються стерти інших з лиця Землі… Світ потребує преображення. Світ потребує милосердя і любові. Але преобразити світ можуть не наші слова і бажання, а Божественне світло і Божественна любов…

«Сонце, що землю осяяло, знову заходить; / Христос же, сяючи зі славою на горі, / світ просвітив» (Стихири на стиховне свята Преображення). Послідуємо ж сьогодні за Христом і Його апостолами. Зійдемо з ними на Гору Фавор. Скинемо з наших очей тягар гріха. Ввійдемо у дивний Божий Світ.

Господи Ісусе Христе, Сонце Правди! Я знаю, що впав у гріх та не достойний того, аби Ти увійшов у моє життя та серце. Я знаю, що мої очі потьмарені байдужістю та егоїзмом. Але, уповаючи на Твоє невимовне милосердя, молю Тебе нині: змилуйся наді мною, рабом Твоїм, і сподоби мене узріти сяяня Твого Духу. Прийди до мене у Своєму божественному Світлі, Спасе, і освяти мою душу і світ, у якому я живу. Поверни мені сенс життя. Вдихни у мене дихання Життя та Правди! Осяй і спаси мене Твоїм божественним Світлом!

Христос посеред нас! І є, і буде!

19 серпня 2015 р.