«Біжи в Єгипет… бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його» (Мф 2, 13) – читаємо ми у Євангелиста Матфія слова, звернені до Іосифа Обручника.
Добре бігти з гнаним Христом. Благим є ховатися з Ним у темряві ночі. Благим є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Благим є блукати з гнаним Христом від міста до міста, від дому до дому. Той, хто біжить із Христом від земного царя — біжить у Царство Небесне. Той, хто ховається з Христом у темряві ночі, — ховається з Ним від земних царів заради незаходимого Світла. Той, хто блукає з ним від міста до міста, від дому до дому, — прямує у Град Вишній, йде у Дім Отчий.
Бувають часи, коли християнам здається, що Христу, нарешті, є де прихилити голову на їхній землі. Вони вибудовують Христу величні храми. Вони присвячують Христу свої міста і країни. Вони пишуть про Христа безліч книг… Люди вважають, що гнаний Христос, нарешті, знайшов у їхньому середовищі й культурі прихисток. «Ми — Дім Бога Живого», — гордо вторимо ми апостолу Павлу, вважаючи, що в наших державах і містах уже запанувала Божа Правда.
Проте, допускаючи у свої серця й міста неправду і брехню, ми перетворююємося з Божих друзів на Христових гонителів. Христос приходить, аби побачити присвячені Йому храми й міста. І помічає, що люди, які там зібралися, потребують не Його, а величі земної. Задовольняються зовнішнім і забувають про внутрішнє. Ігнорують головне і витрачають сили на другорядне. Не прагнуть справжнього, а спокушаються несправжнім, фальшивкою.
Трапляються й інші часи. Трапляються часи, коли люди на собі відчувають тяжкі обставини, за яких жив Христос. Трапляються часи, коли мільйони людей втрачають роботу, житло, майно… Втрачаючи житло й роботу, ми стаємо сприйнятливішими для Христової любові. Втрачаючи звичне почуття захищеності, ми стаємо більш відкритими Богу.
Нам із вами випала доля жити в країні, що зазнала неочікуваної агресії з боку сусідньої держави. Багатьом нашим співвітчизникам випала доля війни і поневірянь. Подібно до святого сімейства, яке тікало від царя Ірода, понад мільйон наших співгромадян торік залишили зону війни на Донбасі, охопленому хаосом, розрухою.
Якою є наша доля? Смуток чи радість, порятунок чи загибель несе нам те, чому ми в ХХІ столітті стали свідками?
Жити за часів, коли християни безтурботно вважають, що Христос більше не є гнаним у їхньому суспільстві, небезпечно. Такі — комфортні — часи спонукають нас до духовного сну. Задовольнившись зовнішнім, формальним торжеством християнства, ми можемо забути про те, що Бог шукає серця, а не будівлі…
Жити в часи війни — це справжня катастрофа. Вас можуть убити. Ваші діти можуть опинитися на лінії фронту. Ваш будинок можуть пограбувати і навіть спалити вщент. Ваші заощадження може знищити інфляція… Та в цих часів є і свої переваги. Війна ставить людину віч-на-віч із проблемою смерті. «Я — смертна», — розуміє на війні людина. І починає мужньо шукати сенс свого життя. «Навіщо я народилася? Навіщо живу? У чому сенс страждань, які я бачу і відчуваю?» Переймаючись цими питаннями, людина наближається до Бога. Немає вже у ній вчорашньої самовпевненості. Немає вчорашньої легковажності. «Я можу скоро померти», — думає людина на війні. І, долаючи жах смерті, починає шукати Бога, починає шукати ту єдину Істоту, яка може привнести в її життя справжній сенс.
Війна — це час відкритого гоніння людей на Христа. Вбивство, розбій, тортури, знущання над полоненими. Все це ми робимо не нашим ворогам, а Христу… «Ми — православна армія Донбасу», — кричать безумці. Ви — «православна армія»? та невже, ви справді вірите, що Христос перебуває з вами, коли ви вбиваєте в Його Ім’я? Хто навчив вас цьому? Які пророки і які старці? Христос перебуває з вами, коли ви ненавидите? Бог з вами, коли ви стріляєте уєдиновірних братів-християн?.. Можливо, цими людьми й не керують меркантильні інтереси. Я вірю і знаю, що серед них є люди, які цінують свій зв’язок із Церквою і Православ’ям. Однак не треба гнівити Бога. Не треба прикривати свій гріх іменем Христа. Чи може у нас різні Христи?
Христос уникає товариства Царя Ірода та його слуг. Він шукає не тих, хто гордо написав на своєму прапорі: «З нами Бог!» Христос схиляє Своє лице до того, хто Його по-справжньому потребує. Христос обирає не сторони, а чистоту серця. Він із тими, хто страждає. Христос перебуває з тим, кому сьогодні ніде прихилити голову. Христос перебуває з тим, хто мерзне сьогодні в літньому одязі. Христос із тим, хто відчуває голод і шукає роботу…
Христос не з тим, кого ми вважаємо правим у конфлікті. Він із тими, хто береже себе від ненависті та гніву, з тими, хто утримується від насильства і беззаконь. Ми чуємо: «Ми — еліта нації. Ми захищаємо нашу країну. А, отже, суспільство має закривати очі на деякі наші вчинки». На жаль, не всі, хто сьогодні захищає Україну, роблять це по-християнському. Не всі бережуть себе від гніву. Не всі воюють шляхетно. Не всі утримуються від невиправданого насильства…
Церква благословляє своїх чад зі зброєю в руках захищати свою країну і ближніх у разі зовнішньої агресії. «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх», — каже Христос (Ін.15, 13). Але згадаймо й інші слова Спасителя: «Питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою» (Лк.3, 14).
Господь не сказав воїнам: залиште свою службу, бо вона стоїть на заваді вашому спасінню. Він лише висунув до них зрозумілі всім моральні вимоги. «Нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою». Спробуймо переадресувати ці слова Христа тим, хто сьогодні бере участь у військовому конфлікті на Сході. Ось слова, які, на мою думку, сказав би сьогодні нашим воїнам Христос: не вдавайтеся до насильства там, де це не виправдано; не творіть неправдивих справ; збережіть руки чистими від крадіжок і грабежів.
Війна — це одне з найстрашніших випробувань у житті людини. Але й це важке випробування душа християнина може подолати, зберігши свою єдність із Богом. «Ти за білих чи за красних?» — запитували люди одне одного під час громадянської війни в Росії. «Ти з тими, хто захищає свою землю,чи з окупантами?» — стояв вибір перед воїнами за часів Другої світової. Але хоч би з ким ми воювали, хоч би яким аморальним здавався наш супротивник,— ми ніколи не можемо сказати, що «Бог з нами» тільки тому, що наші вороги ще гірші, ніж ми. Горделиве самомніння про обраність є мерзенним в очах Божих. А ідеологи, що породжують його – фарисеї, антихристи боговбивці!
Із ким сьогодні Христос? Син Божий прийшов на землю, щоб розділити страждання та біль синів людських. Христос із тими, хто страждає. Христос таємничо супроводжує біженця. Христос невидимо плаче з матір’ю, яка оплакує свого загиблого на війні сина. Христос не залишає пораненого і вирушає у морок підвалу з полоненим.
Христос із тими, хто навіть у страшних умовах війни зберігає чистоту свого серця. Христос із тими, хто втримує свої руки від насильства. Христос із тими, кого привела на війну не жадоба насильства, а бажання душу свою покласти за ближніх.
«Біжи!» — сказав ангел Йосифу. І той узяв немовля і вночі вирушив до Єгипту. «Біжи від насильства, біжи від гріха, біжи від ненависті!» — каже нашій душі сьогодні Господь…
Добре бігти з гнаним Христом. Благо є ховатися з Ним у темряві ночі. Благо є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Господи, Ісусе Христе, не гнушайся нашою примітивністю. Прости наші гріхи. Благослови нам мандрувати з тобою від міста до міста, від дому до дому, аби, коли закінчиться це життя, увійти з Тобою в Дім Отця Твого, вступити у Град Вишній.