«Велика благочестя тайна: Бог явився у плоті» (1 Тим. 3,16), – так богословить апостол Павло, повчаючи Тимофія.

Розкрилося небо, й у світ сходить Боже Слово. Розвіюється сутінь журби. Все в світі відтепер віднаходить сенс у Божественному Логосі. «Шануй Різдво, — пише святитель Григорій Назіанзін, — бо воно звільняє тебе від пут зла. Склади шану цьому малому Віфлеєму, що дарував тобі рай. Вклонися цим яслам: бо завдяки ним ти, позбавлений смислу,— вигодуваний нині Божественним Смислом, самим Божественним Словом».

Трепет, відчуття особливої близькості до Бога… Бажаючи, щоб ми глибше осягнули сенс Втілення, Церква закликає нас до духовного переживання Різдва. Нас зачаровує краса святкового богослужіння. Ми вражені поезією церковних співів. Але Різдво відкриває перед нами таїну більш величну і сокровенну, ніж краса богослужіння. Ми повинні святкувати Різдво, каже святитель Григорій, «не по-світському, але божественно, не по-мирському, але надмирно».

Мета будь-якого церковного свята — навчити нас уподібнюватися Христу, ввести нас у Христове життя. Людина, вважали Святі Отці, може на особистому досвіді пережити головні події з життя Христа. Подібно до Діви Марії, — стверджував преподобний Симеон Новий Богослов, — людина здатна зачати й носити Бога. Діва зачала тілесно, а народження Христа всередині нас відбувається духовно. Та це аж ніяк не применшує реальності Христа, який живе в нас.

Таємниче відображення у людині Різдва відбувається приховано. Бог у нашому серці поводиться як немовля в утробі матері. Божественна Присутність виявляє Себе лише в сокровенному «серцебитті».

Тож як пережити радість Різдва нам — людям, життя і молитва яких далекі від життя і молитви давніх? Чи здатні ми пережити Різдво не тільки емоційно, а й духовно? Чи допоможуть нам тут формальні релігійні знання? Чи наблизить до Бога уважне «вслуховування» в релігійні почуття?

«Світлий празник Різдва Христового,— навчав Блаженніший Митрополит Володимир, — нагадує, що ми, християни, покликані, прийнявши вогонь Божественної любові, зігрівати нею світ. Зігрівати любов’ю світ бодай у тій невеликій частині, де поставив нас Господь Бог… Озирніться ж навколо, будьте уважні до тих, кого в їхній нужді посилає сьогодні до нас Христос».

Звернімося до ікони Різдва. На ній зображено високу гору, в якій відкривається печера. Сяють білизною Христові пелени. Зяє чорнотою глибина, в якій лежить Божественне Немовля… Ця печера має кілька значень. Це і символ християнської Церкви. І прообраз поховальної печери, куди покладуть Тіло Спасителя після Його смерті. Й образ затьмареної гріхами мирської людини…

«Народ, що ходить у пітьмі, побачить світло велике; на тих, що живуть у країні тіні смертної, світло засяє», — пророкував колись Ісая (Іс. 9,2). І ось у «тінь смертну» входить Сонце Правди — Христос, Бог, який став людиною. Оспівуючи Різдво, церковне богослужіння описує подив і радість, що охопили світ, коли в нього увійшла Боголюдина. «Ликують ангели на небі і люди нині радіють, та веселиться все творіння з народженого у Вифлеємі Спаса Господа». Слов’янський текст тут поетичніше та точніше: «грає же всяка тварь рождшагося ради у Вифлеємі Спаса Господа». Адже дієслово «грає» означає тут не лише веселощі. «Грає» описує тут захват, екстаз, тобто повноту радості, Божого створінню в осяйну ніч Різдва…

Різдво привносить у наше життя реальність дива. Ми йдемо до храму, коли вже темно. Нам зимно… Та ледве переступивши поріг храму, відчуваємо, що цей вечір і ця ніч сповнені тепла і світла… «З нами Бог!» — радісно співає Церква в ніч Різдва. «Люди, що ходять у темряві, побачать світло велике, яко з нами Бог. Ви, що живете в країні тіні і смерті, світло осяє вас, яко з нами Бог… Бо Дитя народилося нам, Син, і дано Його нам, Яко з нами Бог».

Син Божий зійшов на землю. Божественне Дитя «народилося нам»… Чому ж зяє чорнотою печера на іконі Різдва? Хіба не має вона нині бути сповнена світла? Хіба не має бути покладений нині, в день Різдва, кінець усілякому гріху й усій пітьмі?..

«Було Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ. У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав. До своїх прийшов, і свої Його не прийняли» (Ін. 1, 9-11). Бог прийшов у світ. Але Різдво Христове не скасувало нашої свободи. Бог зробив нас своїми ближніми. Зробившись людиною, Божественне Слово відчинило нам двері в рай… Але пітьма печери, пітьма гріха — не може бути скасована одностороннім актом Божого милосердя. Витіснити зі світу пітьму може лише синергія волі Божественної і людської.

«Щоразу, — навчала блаженна мати Тереза, — коли посміхаєшся своєму братові і простягаєш йому руку, настає Різдво. Щоразу, коли замовкаєш, аби вислухати інших. Коли відмовляєшся від правил, які залізним обручем стискають людей у їхній самотності. Коли даруєш вогник надії зневіреним. Коли пізнаєш у смиренні, наскільки мізерними є твої можливостій наскільки великою — твоя слабкість. Щоразу, коли дозволяєш, аби Бог пoлюбив інших через Тебе, — щоразу настає Різдво».

Різдво — свято Божої любові. Але цього дня має виявити себе і любов людська. Адже без наших зусиль, без нашої волі, без нашої любові — Світло Христове не може витіснити з нашого життя пітьму, не може остаточно подолати зло, не може заповнити Собою все…

Нагодувати голодного. Втішити смутного і у відчаї. Надати прихисток тому, хто втратив дім. Подарувати зимовий одяг тим, хто мерзне… Як потрібні ці найпростіші вияви любові нашим ближнім сьогодні, коли в нашій країні так багато болю і сліз…

Війна, свідками якої ми стали — виклик нашій любові. «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5 , 44). Хто з нас бодай раз не чув цих слів Христа? Та чи здатні ми жити за цими — сповненими небесного вогню — словами?

Конфлікт на сході України, безумовно, має свій геополітичний аспект. Ми не можемо закривати очі на те, що він штучно спровокований ззовні. Проте неможливо також заперечувати, що цей конфлікт — результат не лише політичної, а й моральної кризи. Ось як описує нинішню ситуацію в Росії найкращий російськомовний поет нашого часу Ольга Седакова:

«Починається холодна (наразі) громадянська війна. Конфігурації «близьких», «своїх» разюче змінилися. Розкол відбувається в сім’ях, у професійних колах, усюди. Навіть у церковних громадах і навіть за кордоном… Розкол, а не суперечка. Людей рознесло в такі області, звідки перемовлятися вже неможливо. Залишається таврувати інших і підбирати для них образливі прізвиська…»

Повторюся — ці слова сказані Седаковою про сучасну Росію. Та хіба не існує такого поділу і в нашому житті, наших сім’ях і наших громадах?..

Революція гідності та військове протистояння на Сході показали, що в Україні нарешті утворилися політична нація та громадянське суспільство. Ми навчилися відчувати біль ближнього і переживати його як власний. Ми побачили, що єдність нації може не пригноблювати особистість. Ми навчилися віддавати останнє, щоб допомогти вижити захисникам незалежності та цілісності нашої країни. – Нарешті ми всі зрозуміли, що Україна – наша країна. Але погляньмо на ситуацію тверезо. Минулий рік привніс у наші душі не лише солідарність і патріотизм, а й ненависть. Не лише відповідальність, а й агресію…

Палітра України дійсно різна. Проте ця різність не повинна провокувати сепаратизм і обособлення, а наштовхувати на пошук шляхів єдності у різномаїтті.

Ми справді різні. Ментальність киянина або мешканця Львова не схожа на ментальність жителя Донбасу. Більше того, військове протистояння надзвичайно загострило наші суперечності. Та згадаймо слова Спасителя: «Усяке царство, що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять» (Мф. 12, 25).

Відмовмося ж від ворожнечі. Усунемо з серця ненависть. Згадаймо про те, що ми не є самодостатніми, але потребуємо спілкування з Богом та іншими людьми. «У світі забагато зайвих людей. І ти маєш їх знищити», — нашіптує нам злий дух. «Кожен, хто стрінеться тобі, є твоїм ближнім», — звертається до нашої совісті Бог. Помічаймо завжди в людях — нехай вони й несхожі на нас — свого ближнього, брата свого, Христов образ… Будьмо гідними чадами Різдва. Ходімо перед лицем Бога. Перебуваймо у Світлі Христової любові.

Різдво — це посмішка на нашому обличчі, коли ми бачимо обличчя іншої людини. Будьмо ж добрими й відкритими одне до одного.

Різдво — це простягнута іншому рука. Подамо ж руку нашим ближнім і далеким, однодумцям і опонентам, друзям і ворогам.

Різдво — це подолання нашої егоїстичної «правди» заради Правди Христової. Будьмо ж вищими за особисті уявлення про справедливість і правду. Дозвольмо Божій Правді Самій явити Себе в нашому житті.

Різдво — це Божа любов, що виливається крізь нас у світ. Станьмо ж прозорими для Божественної любові. Дозвольмо Христу творити благо нашими руками. Дозвольмо Його любові витісняти з цього світу пітьму ненависті й насильства.

Нехай же засяє Світло Різдва над нашою багатостраждальною землею. Нехай прожене Світло Істинне, що приходить нині в світ, пітьму з наших сердець. Нехай зупинить Христова любов розв’язану дияволом війну. Нехай утішить Христове милосердя усі скорботи. Нехай виповнить нині рожденне Богонемовля Христос нашу сьогоденну радість і торжество.

Христос рождається!
Cлавімо Його!