Проповідь на Апостол:
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Я сьогодні хочу трошки відволіктися від питання їжі, про яке ми чуємо вже другий тиждень поспіль (а ще й учорашнє, суботнє апостольське читання знову було про їжу). Про їжу ми знаємо основне від нашого вікопомного Блаженнішого Митрополита Володимира – “головне – не їсти одне одного”. І цього, власне, досить. Тому, з вашого дозволу, я спробую знайти у сьогоднішньому апостольському читанні приховані за цією масою їжі, але не менш цікаві рядки.
“Хіба не моє діло ви у Господі?” – риторичне питання задає нам Апостол Павло. Кожного разу, коли я виходжу на цей амвон, і звертаюся до вас, мої любі, я задаю собі це питання.
Я хочу розповісти про одну дуже цікаву історичну постать, про життя якої на наших теренах практично невідомо нікому. До речі, буквально кілька днів тому наші браття-південні слов’яни з Балкан молитовно згадували день його смерті, 10 лютого. Він жив у дуже складні часи. Його держава отримала незалежність, таку жадану, але водночас маріонеткову. Він мав поєднати в собі служіння Богу, своєму народові, але мав грамотно пласуватися між маріонетковою владою і бажаннями своїх співгромадян як першоієрарх.
Він ніс свій архіпастирський послух у 40-х роках минулого століття. Ви прекрасно розумієте, що це був за період, і як керуюча діяльність впливала на особу, і чого вартувала особі при релігійній посаді того часу. Він мав керувати багатомільйонним віруючим народом, який хотів мати від тогочасної влади сталого курсу, але історія крутилася дуже швидко, і зовсім не так, як хотілося прочанам монсеньйора. “Хіба не моє діло ви у Господі?”.
Після чергового викрутаса історичних подій його звинуватили у всіх смертних гріхах, на нього повісили, як то кажуть, усіх собак. Майже Кайяфове судилище, блюзнірське, люто упереджене. Монсеньйор відмовився від пропозиції комуніста маршала Тіта створити розкольницьку так звану “народну церкву”, і тоді на католицького архієпископа, який правдами і неправдами врятував сім тисяч єврейських і сербських дітей (ця цифра задокументована всесвітньо відомою організацією Карітас) від страти, який завзято критикував маріонеткову владу за жорстокість, навісили незчисленні злочини, і запроторили до в’язниці на 16 років. Він вийшов за амністією, але тортури режиму Тіта та моторошні новини про долю співгромадян (особливо про різанину в австрійському містечку Бляйбург, де комуністи за три роки вбили близько 60 тисяч балканських патріотів, які боролися проти комуністичного режиму. Взагалі Бляйбурзька трагедія – це окрема тема, про яку можна говорити дуже довго…) – все це зламало тіло мужнього ченця, і він помер через нетривалий час після звільнення, так і не повернувшись до своєї кафедри.
Його ім’я – Алойзіє Степінац. Архієпископ Загреба і Хорватії. Я процитую пару рядків з його промови на судилищі: “Ви можете вбити тіло, але історія все одно стане явною. Бо Господь Слово, який створив нас, Він є Явним Словом, Яке відновлює”. І це є паралель із сьогоднішнім апостольским вигуком. Незважаючи на все те, що ви зі мною зробили, ви все одно є моїм ділом у Господі.
Тут можна згадати вже широко відомий, майже меметичний вислів нашого гетьмана, Головнокомандуючого Валерія Федоровича Залужного. “Нам зараз може бути важко, нам зараз може бути складно. Але нам ніколи вже не буде соромно”. І кардинал Степінац керувався тим самим принципом. Незважаючи на складні часи, незважаючи на колосальної складності обставини, він служив Богу і своєму народові. Тому що його діло було “Ви у Господі”. Його прочани і його співгромадяни.
Ви є моїм ділом у Господі. Слова Павла звернені не тільки до священнослужителів, але й до усіх нас, мої дорогі. Ми всі зараз несемо свій громадянський послух, як би нам не було важко. Як би нам не було складно.
Але нам за цей послух точно не буде соромно. Бо ми всі тримаємо свій послух із упованням на Господа. І кардинальським девізом монсеньйора Степінаца були саме ці слова – “На Тебе, Господи, я уповаю”. Латиною – In Te, Domine, speravi. Amen.
Протодиякон Дмитро Самойленко