Сьогодні нам важко зрозуміти, як напружено чекало людство на слова, що їх Архангел Гавриїл промовив Пресвятій Діві: «Радуйся, Благодатна! Господь з тобою». Благовіщення, Богоявлення, Різдво, Обрізання, Стрітення… Більшість цих свят у візантійській традиції називали «митрополією» або «главою» всіх свят. Здавалося б, усі ці свята і події «синонімічно» передають одну й ту саму істину: «І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ін. 1, 14). Та спробуймо забути, що після Благовіщення настануть Різдво та Богоявлення. Забудьмо, що ми святкували Благовіщення і в минулому літургійному році. Спробуймо сьогодні вслухатися у Божу звістку про пришестя Христа так, ніби чуємо її вперше і востаннє.

Кілька днів тому ми з вами святкували Вхід Господній у Єрусалим. Згідно з переданням, Господь в’їхав до Єрусалиму на віслюку. І цей біблійний образ викликає у нас, людей європейської культури, асоціації з простотою та смиренням… Та порівняймо ці два входи – вхід Господа у святий град Єрусалим і вхід Бога у людську плоть та історію. Вхід Господній у Єрусалим – це свято, в якому поєдналися дві повноцінних мелодії, два рівнозначних голоси: голос торжества і голос смутку. А Благовіщення – це свято, де найвищого звучання набуває покора і смирення. Благовіщення – свято смирення. Смирення Пресвятої Діви, Яка дарує Боголюдині Свою плоть. І смирення Бога, Який сумирно питає у людства в особі Діви Марії дозволу «увійти», втілитися в людське єство, стати людиною…

«Втілення, – пише візантійський богослов XIV століття святий праведний Микола Кавасила, – було не лише справою Отця, Його Сили та Його Духу, а й також справою волі та віри Пресвятої Діви. Без згоди Непорочної, без Її віри цей план не здійснився б, як не здійснився б він без участі Самої Божественної Трійці. Лише після того, як Бог настановив і переконав Святу Діву, Він бере Її в Матері і запозичає у Неї плоть, яку Вона Йому з радістю надає. Як Він втілився добровільно, так і Йому хотілося, щоб і Його Матір народила Його з власної доброї волі» (Микола Кавасила. Проповідь на Благовіщення).

«Радуйся, Благодатна! Господь з тобою». Наша свідомість, що звикла до дива Втілення, сприймає слова Архангела як щось очевидне. Ми вже не відчуваємо їх новизни, не дивуємося тому, що вони принесли. Нас уже не дивує звістка про те, що відтепер Бог стає людиною, що Божество і людство поєднуються відтепер нероздільно і назавжди.

Та проведімо певну аналогію. Згадаймо, що багато з нас сьогодні починає свій день із читання новин в інтернеті. «Чи не почалася масштабна війна?» – думаємо ми, прокидаючись щоранку. «Чи не оголосили ще воєнного стану? Чи не пролилася цієї ночі людська кров?..» А тепер уявімо собі, що одного ранку ми натрапили на таку новину: «Війну закінчено. І мир, що настане відсьогодні, триватиме вічно».

Чимось подібним стала для людства звістка, яку приніс Пресвятій Діві Архангел Гавриїл. Як наголошують візантійські богослови, Благовіщення стало першою доброю звісткою для людства після гріхопадіння. Колись старозавітна Єва почула слова про те, що в муках народжуватиме дітей. А тепер нова Єва чує слова Архангела: «Радуйся!». Колись старозавітну Єву було проклято за гріх. А тепер нова Єва чує слова благословення… Проте ця аналогія не до кінця передає масштаб Благовіщення. Радість Благовіщення поширюється не лише на Пресвяту Діву, а й на весь Ізраїль і все людство загалом. Бог приходить у світ не лише для того, щоб поновити в достоїнстві та єдності з Богом Діву Марію. Боголюдина зачинається, щоб народитися і привести до єдності з Богом усіх людей, звільнити від гріха і смерті всіх людей, хоч би коли і де вони жили…

Бог сходить на землю, щоб землю ніколи вже не полишали Божа любов і благословення. Бог стає людиною, щоб уже ніколи не переставати нею бути. Бог входить у людську історію, щоб людина вже ніколи не залишалася самотньою.

«Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах», – передає слова Архангела євангеліст Лука. І продовжує: «Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання. І сказав Їй ангел: не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога. І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його. І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця» (Лк. 1, 28-33).

Цей діалог між Божим Посланцем і Пресвятою Дівою змінив увесь хід історії. У Христі Ісусі Бог входить у наш світ «повік», і «царству Його не буде кінця». Та щоб диво Боговтілення засяяло в історії, людина в особі Марії має повністю довіритися Богу. Слова Архангела можуть здатися божевільними. Вони ламають усі уявлення про життя, які мала Марія. Більше того, вони ламають уявлення про устрій життя всього людства… Та Благословенна Діва долає тривогу і страх і повністю довіряється Богу та Його слову. Довіряється Богу до тієї міри, коли в Ній уже не залишається власної волі, коли все в Її житті відбувається уже за словом Божим.

Істина вже давно стукала у двері людства. Її намагалися втілити у словах східні мудреці й античні філософи. Істину намагалися впустити у світ знавці давнього Закону і писання Пророків. З істиною вже давно намагалися вести дружні діалоги у царських палацах… Але Бог обрав для входження у світ істини не знавців Писання, не східних мудреців, не філософів Греції… Істина входить у світ іпостасно, тобто в особі Ісуса Христа, як Особистість. І шлях цій Іпостасній Істині відкрили не мудрість, не знання, а цілковите смирення і цілковита довіра Богу.

«Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1, 38). Які б слова не лунали відтоді… Які б витончені слова не вийшло відтоді з-під пера письменників… Скільки б мудрості не втілювали трактати філософів… Як владно не лунали відтоді доленосні слова полководців й правителів усесвіту… Жодне слово людське ніколи не зможе стати настільки ж дієвим, як це тихе слово Діви. Жодне слово людське ніколи не залучить світ до такої радості. Жодне слово людське ніколи не принесе людству такого Дару, як Пресвята Діва.

Благовіщення – свято великої радості Втілення. Нехай же ця радість осяє усе наше життя. Нехай зійде небесний мир і благословення на нашу бідну, змучену війною і стражданнями країну, на наші родини, на кожне людське серце.
Радіймо нині входженню у наш світ Небесного Сина. Радіймо тому, що Божа благодать відтепер перебуває не лише з Божою Обраницею і Матір’ю, а й з усією Христовою Церквою, з усіма християнами, з усім людством.

Христос посеред нас! І є, і буде!

7 квітня 2015 р.