Протягом усього життя ми є свідками того, як вислизає від нас і відходить у минуле час. Щойно виникне почуття, – і воно вже в минулому. Щойно ми втілимо думку в слово, – і це слово, пройшовши крізь пащу часу, потрапляє у черево минулого. Життя людини проминає між двома безоднями. «…Здоровий глузд, – пише відомий письменник, – каже нам, що життя – лише щілина слабкого світла між двома ідеально чорними вічностями».

Ми з болем відпускаємо минуле. І з тривогою вдивляємося в майбутнє. Минуле і майбутнє не переживаються віруючою людиною як дві «чорні», сповнені невідомого вічності. Таке сприйняття радше характерне для агностика чи людини, не вкоріненої в релігійному церковному досвіді. Але будьмо відверті: часом і наша душа може відчути щось подібне. Спостерігаючи, як на наших очах таємничо розгортається сувій часу, і ми, люди церковні, іноді відчуваємо томління духу і страх плоті.

Що готує для нас майбутнє? Чи не очікує нас у майбутньому щось страшне?.. На жаль, такі почуття й думки знайомі майже кожній людині. Безмежний, неоформлений, нерозділений час завжди лякав людину. І, бажаючи упорядкувати цей «первісний хаос» часу, людство розділило його на хвилини, години, місяці, роки… Минає друга година, і ми знаємо, що за нею буде третя. Закінчується грудень, і ми знаємо, що після нього настане січень. Спливає 2014 рік, і ми знаємо, що на порозі новий, 2015, рік.

Новий рік міг би стати для людей святом суму. Адже всі ми стали на рік старшими, всі ми на 12 місяців або 365 днів наблизилися до моменту своєї смерті… І все-таки, проводжаючи минуле, ми завжди сповнені надії на майбутнє. «З Новим роком, з новим щастям!» – вітаємо ми одне одного, бажаючи, щоб майбутнє було до нас прихильним. Бажаючи одне одному «нового», ми таким чином висловлюємо своє сподівання на те, що попереду простягається невідоме, але благе майбутнє. Висловлюємо сподівання і віру, що «не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, як пише апостол Павел, що Бог приготував тим, хто любить Його» в майбутньому (пор.: 1 Кор. 2, 9).

Нелегким для нас був минулий рік. І чимало труднощів очікує нас у році майбутньому. І все-таки на межі «старого» і «нового» ми сподіваємося на Божу милість і намагаємося приймати всі обставини нашого життя, як заповів апостол, з радістю, молитвою і подякою…

Це був незвичайний рік. Цей рік був настільки насичений трагічними і радісними подіями, що нам навіть важко повірити, що все це сталося протягом одного-єдиного року. У 2014 році пішов від нас до Бога Блаженніший Митрополит Володимир. І в ньому ж відбулася Революція Гідності, яку Його Блаженство назвав «очищенням України». Ми втратили мальовничі кримські землі й довіру до сусідньої держави, яка їх анексувала. І в цьому ж році багато хто з нас віднайшов почуття причетності до своєї країни та її долі. У цьому році покинув країну її колишній глава й ухвалила «диктаторські закони» Верховна Рада. І в ньому ж ми обрали нового, авторитетного в Україні та світі главу Держави і новий, демократичний парламент. У 2014 році почалася трагічна війна на Сході. І в ньому ж на наших очах в Україні виникло громадянське суспільство…

«Завжди радійте». «За все дякуйте…» Як насправді важко жити за цими словами апостола Павла. Як важко знайти радість у втраті… Проте, варто болю трохи стихнути, і ми розуміємо, що і набутки, і втрати – від Господа. Розуміємо, що благословляючи нам радіти і попускаючи нам відчувати скорботу й сум, Господь випробовує серця людей і нрави народів…

Коли здобуваємо щось – здобуваємо в Бозі. Коли втрачаємо – втрачаємо за Божим попущенням. На жаль, наше життя – це шерега зустрічей і розлук, здобутків і втрат… Але хто ти, людино, щоб суперечити волі свого Бога? Хто ти, людино, щоб указувати сонцю і зіркам, коли їм слід сходити і хилитися до заходу? Хто ти, людино, яка не знає навіть глибин власного серця, – щоб вимірювати глибину премудрості Божого задуму?..

У Новий рік ми всі, за традицією, бажаємо одне одному щастя. Та чи відомий нам шлях до нього?.. Іноді нам здається, що щастя у здобутках, а горе – у втраті. Та чи щасливий по-справжньому той, хто здобуває? Погляньте на заможних людей. Чи можна їх назвати щасливими? Одні нещасливі, бо недостатньо багато придбали. Інші – не можуть відчути щастя, побоюючись втратити те, що вже мають…

Ми часто метушимося між минулим і майбутнім. Усе найкраще вже в минулому, – нашіптують нам спогади про вчорашній день. Усе найкраще в майбутньому – нашіптують мрії про день прийдешній. Так, у метушні між минулим і майбутнім, ми перестаємо жити сьогоденням, перестаємо цінувати те, що нам дарує Божа благість сьогодні.

Щоб стати щасливим, потрібно навчитися цінувати сьогодення. Ми маємо дякувати Богові за минуле і просити в нього благословення на майбутнє. Та всі сили нашої душі мають бути звернені на пізнання сьогодення… Новий рік – умовна межа між майбутнім і минулим. І саме в цей день для нас важливо усвідомити цінність сьогодення. Важливо відкинути спогади і мрії і почати в повноті серця радіти тим великим і малим дарам, якими нас наділяє Господь… «У нашому житті, – писав Блаженніший Митрополит Володимир, – чимало прикрощів, та є й радощі. Небо, дерево, квітка, прогріта сонцем земля. Як насправді багато навколо нас приводів для справжньої радості». Здавалося б, радіти небу й деревам – так природно! Та чомусь так важко побачити ці прості речі. Стомлене око не помітить краси дерева. Людина, котра поринула у свої переживання, втупить погляд у землю і не помітить неба. А людина з холодним серцем не зверне уваги на те, що охолола за ніч земля до полудня вже зігріта сонячним промінням…

У житті занадто мало часу, – маємо звернутися ми до своєї душі сьогодні, – щоб ностальгувати про минуле і марити про майбутнє. Строк нашого життя нам невідомий, а саме життя – це дар, отриманий нами з батьківських рук Бога. Цінуймо ж час, проживімо усвідомлено, до кінця кожну його хвилину, кожну мить…

Наша пам’ять може зберігати спогади про безліч святих для нас моментів життя. Але людська пам’ять недосконала і може спотворити спогади. Нашим розуму й волі властиво прагнути вперед – у майбутнє. Але й тут на нас чигає небезпека. Людський розум може прийняти як реальність те, що нею не є. Наш розум може спокуситися мрією, а воля – піти за фантазією розуму… Що ж до сьогодення, то це – «найбезпечніший» із трьох існуючих вимірів часу. Сьогодення – це час зустрічі. Сенс людського життя – у зустрічі з Богом. Але зустрітися з Сущим, зустрітися з Живим Богом – можливо не в минулому і не в майбутньому, а тільки в сьогоденні…

Жити сьогоденням – не означає забути минуле і людей, з якими воно пов’язане. Живучи сьогоденням, ми не перестаємо жадати нового і більшого, ніж маємо зараз. Та тільки в сьогоденні наше серце відчуває трепет, коли ми вимовляємо Боже Ім’я. Тільки в сьогоденні зустріч із Богом здатна поглинути всі наші думки і почуття. Тільки в сьогоденні ми відчуваємо таке захоплення добротою Творця, що забуваємо про себе і повністю віддаємося богоспілкуванню. Тільки сьогодення настільки поглиблює наш погляд на життя, що ми радіємо і дякуємо Богові за все: за радощі та скорботи, за Божі дари та випробування…

Новий рік пов’язаний із надією на майбутнє. Минуле відійшло… І ми з завмиранням серця спостерігаємо за тим, як на наших очах розгортається таємничий сувій майбуття. Але Новий рік – це ще й момент, коли ми особливим чином переживаємо свою відповідальність за прожитий час. «Сувій часу – писав Митрополит Володимир, – безперестанно розгортається перед кожним, аркуші книги життя миготять… Пиши що завгодно і як завгодно, але не можна перегорнути жодного аркуша назад, переставити, змінити чи знищити. Як написано, – погано чи добре – так і залишається навічно, так і буде прочитане колись уголос Суддею янголів і людей… Усе зберігається у вічній пам’яті світу, і, коли сплине наш час, на порозі життя майбутнього віку, розкриється книга Істини, і на підставі її буде виголошено Суд вічності.

Кожна мить життя вже є початком нового його строку. У житті, яке треба любити як дар Божий, завжди відкривається для нас щось нове, бо такою є природа життя. Настає Новий рік. Вступаючи в нього, ми плекаємо християнську надію, що він принесе людям нову милість Божу, нове життя і нове щастя».

Будьмо ж відповідальні в найглибшому значенні цього слова. Господь кличе нас на вічну трапезу Своєї любові. Відповімо ж на цей заклик. Цінуймо минуле. Прагнімо повноти майбутніх благ. Але живімо сьогоденням. Проживаймо сьогодення як теофанію – зустріч із Живим Богом Любові.

Господи, Боже наш! Відкрийся нам як наше сьогодення! Стань нашим майбутнім. Сповни собою наші спогади про минуле.

Господи Ісусе Христе, яви нам таємну і сокровенну Божу премудрість. Введи нас у Царство Твоє, де «не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його».

Утішителю, Душе Святий, відкрий наші очі духовні! Сподоби нас причаститися Твоїх дарів і стати насельниками граду Вишнього, світло якого вказувало і вказує шлях до спасіння всім святим Твоїм.

Христос і Його любов посеред нас!
І є, і буде!