Христос посеред нас! І є, і буде!
«Ісусе, Наставнику, помилуй нас!», – благає Спасителя група хворих на проказу, котрі, як сказано в Євангелії, «зупинилися віддалік». «Підіть покажіться священикам», – указує їм шлях до зцілення Христос. «І коли вони йшли, – свідчить євангеліст Лука, – очистилися. Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин. Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей? І сказав йому: встань, іди; віра твоя спасла тебе» (Лк. 17, 11-19).
Слово «проказа» досі викликає у нас найнеприємніші асоціації. «Люди сахаються від нього, як від прокаженого», – кажемо ми, коли прагнемо описати стан людини, з якою ніхто не хоче спілкуватися. А в давнину хворий на проказу сприймався наче «живий мрець». Словом «проказа» в ті часи називали ряд різних захворювань шкіри. Проте всі «прокажені» вважалися ритуально нечистими. У цій страхітливій недузі вбачали Божу кару за тяжкий гріх. Тож хворі назавжди ставали вигнанцями й були змушені жебракувати за межами поселень.
Євангеліє повідомляє, що прокажені «зупинилися віддалік» Христа. Однак, знаючи приписи Закону, ми можемо точніше визначити відстань між Спасителем і групою прокажених: не ближче ніж сім метрів. «Ісусе, Наставнику, помилуй нас!» Це навіть не прохання у звичному нам розумінні цього слова. Це волання відчаю і горя. «Зупинившись віддалік», прокажені не можуть вести зі Спасителем довірчої бесіди. Вони можуть лише вигукувати окремі слова – волати про свій біль…
Хвороба, неначе стіна, відгороджувала прокаженого від решти суспільства. Проте милосердю Христовому ніщо не стане на заваді. «Підіть покажіться священикам», – велить Христос. Однак Боже милосердя спостигає прокажених іще на шляху до храму… Десниця Божа торкнулася десятьох. Але до ніг Христа повертається лише один з них. І цей єдиний за іронією долі виявився самарянином. Тобто, в очах благочестивих юдеїв того часу, – «відступником», «чужинцем», «розкольником»…
Де ж дев’ять? – із сумною іронією запитує Христос. Чому повернувся подякувати лише цей іноплемінник?.. Слова Христові тут закликають нас бути вдячними. Закликають не сприймати діяння Божої любові як належне, а вчитися дякувати, вчитися припадати до ніг Розіп’ятої Божественної Любові…
Згадаймо уривок із Послання апостола Павла до Колосян, який читався сьогодні перед Євангелієм. «Браття, – пише апостол, – дякуйте Богові й Отцеві, Який покликав нас до участи у спадщині святих у світлі, визволив нас від влади темряви і ввів у Царство улюбленого Сина Свого, у Якому ми маємо відкуплення Кров’ю Його і прощення гріхів, Який є образ Бога невидимого, народжений раніше всякого створіння; бо Ним створено все, що на небесах і що на землі, видиме і невидиме; чи престоли, чи господства, чи начальства, чи влади, – усе Ним і для Нього створено; і Він є раніш усього, і все Ним стоїть. І Він є Глава тіла Церкви; Він – початок, первісток із мертвих, щоб мати Йому в усьому першість» (Кол. 1, 12-18).
Як витончено поєднав тут апостол декілька тем. «Дякуйте Богові й Отцеві», – закликає Павло на початку. А потім розкриває, чим саме ми маємо завдячувати Богові. Спершу апостол описує Христа як Спасителя і Відкупителя роду людського. А далі, розвиваючи думку, пише про Христа як про Божественний Логос, Яким було створено світ.
Ним усе створено. Він існував раніш усього. Все Ним стоїть… Таємнича космологія апостола Павла тут закликає нас бути вдячними. Дякуйте Богові й Отцеві за Його Сина, Яким Він вас визволив від влади темряви, – звертається до нас апостол. І продовжує: дякуйте Отцеві й за те, що Він – Своїм Божественним Словом – створив усе видиме й невидиме. Дякуйте Йому за буття і благобуття цього світу. Дякуйте Йому за те, що світло життя витіснило з цього світу морок смерті, за те, що Божественне Слово стало первістком із мертвих…
Знайоме нам слово Євхаристія перекладається з грецької як «подяка», «благодаріння». Дев’ять із десяти зцілених поквапилися повернутися в суспільство, з якого їх раніше вигнали через хворобу. І лише один – самарянин – виявився людиною вдячною, людиною Євхаристії. «І припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу». Дослівно це можна перекласти так: «упав на обличчя своє біля ніг Ісуса…» Дев’ять ізраїльтян не розпізнали в Ісусі Месію. А самарянин, чужинець – повернувся і віддав Боголюдині Ісусу хвалу, яка належала лише царю і Богу…
«Ми так мало відчуваємо в собі вдячності, – точно зазначив колись Митрополит Антоній (Блюм)… – Нам потрібно дуже багато, щоб у нас серце затремтіло, щоб набігли сльози на очі, щоб трепет увійшов у нашу душу, і щоб ми промовили: Господи! Спасибі!…»
Ця оповідь показує, що богопізнання, проникнення у таємниці Божого задуму щодо нашого спасіння – відкриті лише очам вдячного. Христос зруйнував стіну відчуження, яку змурувала в житті цієї людини її хвороба. І вдячність Тому, Хто його зцілив, дозволила самарянину осягнути таїну, що виявилася недоступною для чад Авраамових. Дозволила побачити у «проповіднику з Галілеї» – Месію та Боголюдину.
Ми розучилися дякувати. Ми сприймаємо життя як свою власність. І не вражаємося величі свого покликання. Проте святі сприймали життя інакше. «Вони осягнули, – зазначає владика Антоній, – що ніхто їм нічим не зобов’язаний, – ні Бог, ні людина, що жодних прав у них немає на любов чи на турботу, навіть на справедливість, адже справедливість походить від любові, а не будується від землі». І далі владика закликає нас переглянути своє життя, спробувати побачити його по-новому, так, як бачать його святі… «Ми дихаємо, ми ходимо, ми бачимо, ми чуємо, ми оточені світом, сповненим краси, ми оточені людьми, у нас є доля, у наших близьких є до нас ставлення. І все це нам дароване; жодного права ми на це не маємо, все це – диво братерства й любові… Яким багатим був би світ на сльози вдячності, трепетну любов у відповідь, скільки щастя було б у людських душах, якби ми тільки це збагнули!»
Будьмо ж вдячні Господу за всі його благодіяння, якими Він щедро наділив людський рід. Дякуймо Йому за наше буття і спасіння. Дякуймо Богові за безумство любові, яка відкрилася нам у Розіп’ятому заради нас Синові Небесного Отця. Дякуймо Богові за красу, якою Він ушанував наш світ. Дякуймо Йому і за тих людей, яких Він посилає нам на життєвому поприщі.
Господи Ісусе Христе! Відчуваючи Твою таємничу Присутність у нашому житті, ми розуміємо, що не можемо наблизитися до Тебе, бо гріх укрив нас, неначе проказа. Почуй нас і помилуй нас! Зціли наші немочі, прости наші провини. Очисти наше серце і вклади в наші вуста слова вдячності.
Христос посеред нас! І є, і буде!