Що таке святість? Якщо пошукаємо відповідь у Google, то знайдемо таке визначення. Святий — це людина, «сповнена високих почуттів, піднесена, ідеальна…» Так — у романтичних категоріях — розглядає святість секулярне суспільство… А Святе Письмо? Очевидно, що з погляду Церкви святість не тотожна наявності у людини «високих почуттів». А згадавши житія деяких святих, дійдемо парадоксального висновку: святі не ідеальні, у них були явні, виразні недоліки. Приміром, цар Давид спокусився красою Вірсавії, мав з нею статеві стосунки й відправив на неминучу смерть її чоловіка Урію. Чи можна назвати «ідеальною» біографію, у якій були такі вчинки?

У чому ж тоді полягає ідея святості, як її можна зрозуміти з Біблії? Святість у біблійному розумінні — це насамперед відокремленість, обраність. Семітське слово кодеш (священний предмет, святість) походить від кореня, що означає щось на кшталт «відрізати, відокремити». Таким чином, біблійне тлумачення святості містить ідею відокремлення від мирського («Словник біблійного богослів’я»). Святий – це відділений, обраний, виокремлений для служіння Богу із усього світу.

«Усіх святих пом’янувши, ще і ще у мирі Господу помолимося». Всупереч поширеній думці, в цьому проханні згадуються не Пресвята Богородиця, святитель Миколай та інші святі, іконами яких прикрашено храм. Ці слова мають на увазі наших із вами сучасників і співмолитвеників, тобто інших християн, котрі зібралися з нами у храмі, аби здійснити Літургію.

Це дуже давня традиція. У Старому Завіті слово «святий» у його абсолютному значенні вживалося лише як виняток. Вважалося, що справжніми святими будуть лише обранці есхатологічних часів. А в Новому Завіті слово «святий» вживається щодо християн. Спочатку святими називали учасників зібрання на П’ятидесятницю. Згодом це слово почали вживати щодо членів першохристиянської громади в Єрусалимі. А пізніше — і щодо всіх віруючих, яких неодноразово називає «святими» апостол Павло.

Святий – це «виокремлений для служіння і славослів’я Богу». «А ви — рiд обраний, царствене священство, народ святий, люди вiдновлення, поставленi для того, щоб сповiщати чесноти Того, Хто покликав вас iз темряви у чудове Своє світло» (1 Петр. 2, 9). Зверніть увагу на слова «рід обраний», «народ святий», «люди відновлення». Біблійне поняття святості передбачає, що людина є святою не завдяки певним «високим почуттям», а тому, що вона обрана Богом.

«Будьте переді Мною святі, — звертається до народу Ізраїлю Бог-Яхве у книзі Левіт, — бо Я святий Господь, і Я відокремив вас від народів, щоб ви були Мої…» (Лев. 20, 26) і «Бо ти народ святий у Господа, Бога твого, — читаємо у книзі Второзаконня, — тебе обрав Господь, Бог твій, щоб ти був власним Його народом з усіх народів, які на землі» (Втор. 7, 6).

Для сучасного сприйняття здається природним, що святим насамперед має бути місце. Адже саме так ми часто сприймаємо храм: як місце особливої присутності Бога. Ми цього не артикулюємо, не проговорюємо до кінця, але підсвідомо досі часто мислимо, наче язичники: хоча Бог і всюдисущий, Його присутність ніби сконцентрована у храмі, в особливому, присвяченому Богові просторі, виокремленому з «профанного» світу. Про вузькість такого розуміння святості Бога та Його присутності у світі писав у «Слові про Закон і Благодать» іще святитель Іларіон Київський — сучасник і сподвижник святого праведного Ярослава Мудрого. Увесь зміст «Слова…» підпорядкований одній ідеї: показати, що дія благодаті є універсальною, що вона не є надбанням одного місця чи одного народу, а поширюється на всіх людей і всі країни. Та повернімося до біблійного розуміння святості. Слово «кадош» (святий) уперше вживається в Біблії наприкінці оповіді про створення світу. «І благословив Бог сьомий день, і освятив його» (Бут. 2, 3). Це суперечить нашим напівязичницьким уявленням про сакральне. Та все відбувається саме так. Бог виокремлює й освячує не певне місце, а час, пов’язаний із життєвим ладом людини, невід’ємний від нього. «Субота для людини, а не людина для суботи», — каже Христос (Мк. 2, 27). У цій — біблійній — перспективі святість Бога існує у світі насамперед заради людини і в людині.

Обрання – це дар благодаті. Людина не може «заслужити» святості. Її може дарувати лише Бог, Який є подателем усякої святості. «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю», — сказав Христос розсудливому злочинцю. І ми знаємо, що слова Господа правдиві. Знаємо, що «не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1, 37). Чим міг заслужити злочинець життя в раю? Із Євангелія від Луки пам’ятаємо, що Спаситель вимовив свої слова у відповідь на слова помираючого злочинця: «Пом’яни (згадай) мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23, 42). Проте і цих слів, і розуміння власного гріха й невинності Христа було ще недостатньо, щоби разом із Христом потрапити до раю після смерті. Тут потрібен був акт Божественної любові. Злочинця обрано Христом до раю з любові. Обрано так само, як колись було обрано і сам народ Ізраїлю. «Не тому, щоб ви були найчисленнішими за всі народи, прийняв вас Господь, — читаємо у Второзаконні, — бо ви нечисленніші за всі народи, — але тому, що любить вас Господь…» (Втор. 7, 7-8).

У Святому Письмі є книга, котра, з формального погляду, ніяк не могла потрапити до біблійного канону. Це — Пісня Пісень, гімн людській любові, де у п’яти ліричних поемах Наречений і Наречена оспівують красу одне одного, шукають одне одного у садах, поєднуються в обіймах… За своїм жанром Пісня Пісень, імовірно, є збіркою давніх любовних поем, які співали на весіллях. Здавалося б, чи місце їй у Біблії? Та от що дивно: Пісня Пісень не тільки стала невід’ємною частиною Писання — вона до того ж стала улюбленою книгою християнських містиків. Оріген, святителі Афанасій Великий і Григорій Ниський, блаженний Феодорит Кіпрський… Коментуючи Пісню Пісень, християнські письменники наслідували традицію і бачили в любовному союзі Нареченого з нареченою союз між Богом і людством, Церквою.

«Любий мій належить мені, а я йому» (Пісн. 2, 16). Ось головні слова Пісні Пісень. Єдність із Богом, — навчає нас ця таємнича книга, — можлива лише в любові: з любові й через любов. Ізраїль було обрано з любові, «тому, що любить вас Господь», — читаємо у Второзаконні. Але завіт може здійснитися лише в любові взаємній. «Слухай, Ізраїлю, — велить Второзаконня, — Господь, Бог наш, Господь єдиний є; і люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю і всіма силами твоїми» (Втор. 6, 4-5).

Хто ж такий святий? Святий — це обранець Божої любові, який полюбив Бога у відповідь. Святий — це коханий і закоханий. Святий — це той, хто не задовольняється частиною і вимагає цілого. Святий — це той, хто любить не частково, а всіма силами свого життя, всім серцем…

Ми звикли з особливою підозрою ставитися до слова «ерос» і всього, що з ним пов’язано. І в нашому сучасному уявленні святий — це насамперед людина, виокремлена зі сфери чуттєвого, сфери еросу. Та це досить убоге й вузьке розуміння. Більш того, це розуміння певним чином суперечить ученню… Святих Отців. Чому? Річ у тім, що, говорячи про любов Бога до людини, Отці нерідко вживали саме слово «ерос». Як відомо, у грецькій мові є кілька слів, що означають певні види любові. Слово «ерос» (ἔρως) означало чуттєву любов. Дружба і дружність передавалися за допомогою слова «філіа» (φιλία). Слово «сторгі» (στοργή) означало любов у сім’ї, поміж родичами. Милосердна і віддана любов передавалася словом «агапі» (ἀγάπη). Крім того, існувало ще два слова, якими передавалися різні відтінки любові: стан одержимості та пристрасного захоплення — словом «маніа» (μανία), а благоговійне поклоніння — словом «латріа» (λατρεία).

Перепрошую за філологічну довідку, якої начебто не має бути в проповіді. Проте я згадав усі слова і стани не випадково. Маючи на увазі безумовну, божественну любов, християнські автори частіше вживали слово «агапі». Та нерідко любов Бога у текстах Святих Отців передавалася словом «ерос». «Він перший полюбив нас, — каже святий Фотій, — нас, що противилися й ворогували з Ним. Та Він не просто любив нас, а віддав Себе на безчестя заради нас, зазнав приниження і розп’яття і був зарахований до мертвих; і всім оцим довів свою любов (ерос) до нас».

Чому тут ужито слово «ерос»? Це слово знадобилося святому, аби показати нам парадоксальний і непізнаваний характер Божої любові. Бог вічний і незмінний. Його буття премирне й безпристрасне. Та заради спасіння людини Бог несподівано, — на диво ангелів і всесвіту, — стає людиною і помирає як людина. То чому ж тут ужито саме слово «ерос»? Воно передає тут стан, описаний у Пісні Пісень, де Божественний Наречений лине до предмета своєї пристрасті — людської душі, Нареченої. Бог стає людиною несподівано. Це, так би мовити, неадекватний, з людської точки зору, вчинок. Бог робить набагато більше, ніж міг би. Він поводиться, неначе Закоханий… Його любов має екстатичний характер. В пориві любові Бог наче виходить за власні межі, і цей вихід любові та благодаті «назовні» Бога спасає й обожнює усіх і все…

Пісня Пісень – це поема про любов. А ще — поема про святість. Поема про Святого і Люблячого божественного Нареченого і святу й люблячу людську душу. «На ложі моєму вночі шукала я того, кого любить душа моя, шукала його і не знайшла його. Встану ж я, піду містом, вулицями і площами, і буду шукати того, кого любить душа моя; шукала я його і не знайшла його. Зустріли мене вартові, які обходять місто: «чи не бачили ви того, кого любить душа моя?» Та ледь я відійшла від них, як знайшла того, кого любить душа моя, схопилася за нього, і не відпустила його, доки не привела його у дім матері моєї й у внутрішні кімнати матері моєї» (Пісн. 3, 1-4). Уявіть собі, що подібні слова — нехай у менш упізнаваній літературній формі — «запостив» би на своїй сторінці у соціальній мережі який-небудь чернець. Скільки нерозуміння викликало б таке повідомлення. Скільки критичних слів почув би автор на свою адресу. Але ж це — стовідсотковий монашеський текст. Це ж — про любов, що поєднує Бога і людину!

Чим відрізняється ставлення до Бога ченця і християнина, який живе в миру? Кілька днів тому я прочитав про це у чудовій репліці київського перекладача Володимира Шолоха: «Згадав чиєсь гарне порівняння: ставлення ченця до Бога схоже на палку закоханість нареченого, котрий нікого, крім своєї нареченої, не помічає. Продовжуючи аналогію, можна сказати, що ставлення до Бога християнина, котрий живе в миру, подібна до спокійної любові батька родини, що поширюється не лише на дружину, а й на дітей, і на онуків».

Любити Бога можна і в монастирі, і в миру. Проте любов має бути дієвою. Вона має реально поєднувати людську душу з Небесним Нареченим, реально творити людей «причасниками Божого єства» (2 Петр. 1, 4).

Сьогодні — Неділя всіх святих, у землі Українській прославлених. Сьогодні — день пам’яті усіх, хто був обраний Богом з любові й відгукнувся на цю любов. Звернімося ж до цього дивовижного сонму коханих і закоханих, щоб вони навчили нас любити. Звернімося до святих нашої землі з проханням молитися нині за нашу багатостраждальну Батьківщину. Прохаймо всіх святих землі Української, аби вони навчили нас справжньої любові до Бога і ближнього. Навчили нас любити до кінця, зрікаючись себе і свого бачення правди заради правди Христової. Навчили нас любити не лише тих, хто для нас дорогий, а й тих, хто з нами ворогує. Святий Соборе святих землі Української, моли Бога про нашу соборну Україну, про мир для нашого народу, про повноту дарів любові.

Первозванний апостоле Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, всехвальний Андрею! Величаючи твої апостольські труди та поминаючи твоє благословенне пришестя на Київську землю, просимо і молимо Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, нехай молитвами твоїми подасть нам все необхідне для спасіння.

О боговибраний угоднику Божий, рівноапостольний княже Володимире! Ти увірував у Бога Любові і, прийнявши святе Хрещення, просвітив світлом божественної віри і благочестя всю країну нашу. Моли, добросердечний, Чоловіколюбця Бога, щоб явив нам велику милість Свою, і нехай визволить нас від нашестя чужинців, від внутрішніх чвар та розділень.

Святителю отче Петре! Поглянь з висоти на паству твою, схвильовану бурею напастей і розколів, і вблагай Господа, аби Він подав давній Церкві Київський добрий стан та єдність; а народові нашому — визволення від нападу чужинців та перемоги над усяким ворогом.

Святі новомученики та сповідники Церкви Української! Ублагайте Бога визволити людей Своїх від тягаря неправди! Нехай щезне у Церкві нашій усяка неправда та розділення, нехай будуть усі єдині, нехай не зникають у Церкві добрі пастирі.

О, преподобний і богоносний отче наш Кукшо, смиренний пастирю Христовий і великий за нас молитвениче. Ти ствердив у смиренні та лагідності сердечній свого постриженика і нашого вчителя Митрополита Володимира! Ублагай Господа подати дух лагідності та смиренномудрія і нам, грішним.

Всі святі у землі Українській прославлені, моліть Бога за нас!
Христос посеред нас!
І є, і буде!