11 червня – день пам’яті святителя і сповідника Луки Кримського (Войно-Ясенецького). В нашому соборі в фондах Музею Блаженнішого Митрополита Володимира для молитовного вшанування віруючих є ковчег з часткою святих і цільбоносних мощів святителя Луки Кримського. Вшанувати святиню можна завжди, коли собор відкритий.
До дня пам’яті святого публікуємо статтю, яку написав наш парафіянин Максим Приходько.
Хірург людських тіл та душ
Він був людиною, яка своїм життям і діями викликала повагу і докладала величезних зусиль, щоб поліпшити життя інших. Його ім’я — святитель Лука Кримський, видатний православний духовний діяч, якого ми сьогодні згадуємо, у день його пам’яті. Своїм беззавітним милосердям і невтомною працею він став символом людяності, віри і благочестя. Його життєвий шлях, сповнений випробувань та служіння, залишив глибокий слід в історії Церкви і серцях людей.
Моє “знайомство” з цим святим відбулося випадково, а можна сказати, що це було за Божою волею. В такий спосіб сталося, що я дуже люблю медицину, хоча не зробив жодного кроку для отримання знань у цій галузі. Гуляючи по ботанічному саду, у вже далекому, 2013 році, ми з дружиною зайшли до Іонинського монастиря. У церковній крамниці серед багатьох книжок мою увагу привернула книга “Святитель-хірург”. Зважаючи на якість видання, тверду обкладинку, білий папір і товщину книги, ціна була просто символічною і я не зміг її не купити. А повернувшись до дому, повністю поринув у життя цього святого.
Святитель Лука (Валентин Феліксович Войно-Ясенецький) народився 27 квітня 1877 року у місті Керч. Основи православної віри він отримав від матері. З юності захоплювався мистецтвом і виявляв у цьому, між іншим, таланти. З часом подав документи до Академії мистецтв, але передумав і обрав медицину. Хоча на медичний факультет Київського університету з першого разу не вступив, обравши спочатку факультет природничих наук, незабаром все ж таки перевівся на медичний. В університеті відразу проявив себе як успішний і відповідальний студент, став старостою групи. Варто відзначити, що художні здібності Валентину Феліксовичу дуже знадобилися в період його навчання і практики – він власноруч малював анатомічні ілюстрації до своїх робіт. Всі передбачали йому професорське майбутнє, але сам Валентин Феліксович обрав шлях, як він казав, “мужицького лікаря”, і після навчання відразу поїхав до земств лікувати простих селян. Працюючи земським лікарем, він не залишав наукової діяльності. Войно-Ясенецький став засновником гнійної хірургії, якій і присвятив свою наукову роботу, збираючи матеріали з власної практики. Ще в період роботи над книгою “Нариси гнійної хірургії” йому прийшло бачення, що після завершення роботи на ній буде стояти підпис “Архієпископ Войно-Ясенецький”, хоча тоді він не міг про таке і подумати.
На долю святителя Луки випало багато страждань, і першою з них стала передчасна смерть його дружини Анни Василівни Ланської. Саме цей період його життя пов’язаний з укріпленням його православної віри. Перебуваючи тоді в Ташкенті, Валентин Феліксович став частіше знаходитися на богослужіннях у храмі, виступати з промовами, де його помітив єпископ Туркестанський і Ташкентський Іннокентій. За дуже короткий час він був посвячений у священника. За свою активну релігійну роботу архієпископ Лука пережив репресії, які коштували йому 11 років його земного життя. Але навіть будучи у в’язниці, він не скаржився на життя і молився за слідчого, який піддавав його тортурам. Серед ув’язнених він користувався авторитетом, який він заслугував своїми добрими справами. Так, перебуваючи в камері, Валентин Феліксович побачив молодого хлопця, якому було холодно і волого, після чого він відразу ж віддав йому свій плащ.
Географія заслань святителя Луки надзвичайно широка — від Ташкента і до крайньої Півночі. І це не зламало його духу. Все пережив святитель Лука, принісши людям як тілесні, так і духовні цілительства. У період Другої світової війни Валентин Феліксович направив листа Сталіну, у якому він просив відправити його на фронт для надання допомоги пораненим солдатам. Після цього листа його перевели в Краснодар, де він взяв у свої руки управління польовим шпиталем. Валентин Феліксович особисто оперував найважчих хворих. На операції він приходив в рясі та з хрестом, а на місці майбутнього розрізу завжди малював йодом хрест. Скільки на нього не давили в медичному товаристві, обіцяючи йому лекції, але при цьому просили прийти у світському одязі — він був непохитним. Ще однією видатною заслугою святителя Луки було отримання за його праці Сталінської премії. Це, напевно, єдиний випадок в історії, коли церковний діяч отримував таку високу нагороду в комуністичній, атеїстичній країні. Разом з премією була грошова нагорода, яку святитель Лука використав для благодійних потреб. Особливу увагу він приділяв дітям-сиротам, хворим на туберкульоз, і реабілітації морських робітників.
Завершуючи нашу подорож у світ святителя Луки Кримського, ми бачимо, що його життя було втіленням глибокої віри, милосердя і самовідданості. Святитель Лука Кримський показав нам, що навіть у складні часи й випробуваннях можна пронести світло і надію. Він став символом того, що навіть найменші дії мають велике значення і можуть змінити світ навколо нас. Його віра та самовідданість надихають нас до саморозвитку, допомоги й любові до ближнього. Нехай пам’ять про святителя Луку Кримського завжди живе в наших серцях і надихає нас до добра. Хай його приклад буде назавжди путівником у нашому житті, допомагаючи нам бути кращими людьми й робити світ кращим місцем для всіх.