Проповідь у Неділю 21-шу після Пятидесятниці
Христос посеред нас! І є, і буде!
Спільний стіл — створює між співтрапезниками певну спільність життя. Саме тому спільна трапеза і за часів Спасителя, й у наш час має на Сході, де шанують традицію, особливе символічне значення… Проте, на відміну від наших часів, — у давнину прості люди рідко їли досита. А отже, образ трапези або бенкету був дві тисячі років тому прозорим символом повноти та радості життя у Царстві Небесному.
Двоє і один ,- безіменний багач, який «розкішно бенкетував», але потрапив до шеолу після смерті. Й другий, – «убогий на ім’я Лазар», що «бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача», а після смерті «віднесений був ангелами на лоно Авраамове» (Лк. 16, 19-23). Образи відомої притчі Спасителя, яку ми слухаємо в цей день, — збудовані довкола символіки бенкету. Багач насолоджується їжею та спілкуванням з друзями тут, за цього земного життя. А убогий Лазар — у житті будучого віку, де він бере участь в урочистому бенкеті разом з Авраамом.
«Отче Аврааме! — звертається багач до праотця, — змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому».
Авраам — родоначальник єврейського народу. Тому, звертаючись до нього як до «отця», багач скріплює своє проханням посиланням на свою родову приналежність до народу Ізраїля. Не заперечує приналежності його до свого роду й Авраам. «Чадо!» — звертається він до багача, підтверджуючи, що той дійсно є його нащадком, — «згадай, що ти одержав уже блага твої за життя свого, а Лазар — тільки зло» (Лк, 16, 25).
Зрозуміло, що прохання багача «умочити кінець пальця у воду» та «прохолодити» його «язик» — це притаманна східній оповіді гіпербола (або перебільшення). Проте наступні слова Авраама до багача мають бути сприйняті нами з надзвичайною увагою. «Ти тішився за свого життя», — каже багачеві Авраам. А тепер закон Божої справедливості вимагає, аби ти з Лазарем помінявся місцями…
Прохання багача, утім, звучить доволі скромно. Він просить не про остаточне визволення, а лише про полегшення своєї муки. А тому Авраамові належить пояснити йому головну проблему — неможливість близького спілкування між праведними та грішними. «Крім усього того, між нами та вами, — каже Авраам, — утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас не зможуть, так само звідти до нас не переходять» (вірш 26).
«Велика безодня»… Як поєднати цей образ з Божою любов’ю та Божим милосердям? Аби зрозуміти трагічність положення багача та винести користь з цієї притчі Спасителя, — нам варто звернутися до власного життєвого досвіду.
Мур, стіни, паркан… Саме так виглядає сьогодні «безодня», що пролягає у нашому суспільстві між багатими та бідними, власниками бізнесу та найманими працівниками… Варто лише виїхати з Києва у напрямку Обухова, і вам впаде в очі сумна картина: кілометри парканів, що відгороджують у нашому суспільстві «нових багатих» від «нових Лазарів».
Благодійність, соціальна відповідальність бізнесу, спільна доля багатих та бідних… З уст багатих сьогодні можна почути чимало правильних слів. Однак, реальність розчаровує. Надмірність та розкіш досі лишаються візитною карткою наших скоробагатьків. Величезні будинки, що перевершують античні палаци , надійно захищені високими парканами. Розкішні автівки, які на шалених швидкостях пролітають повз звичайних людей та машин… Заміські ресторани, де чашка кави коштує суму, яку проста людина невзмозі заробити впродовж дня роботи… Нічого схожого ви не знайдете у Європі, де панує культ заощадливості та вважається виявом поганого смаку демонструвати розкіш та свої статки.
Але саме ця антична, показна розкіш панує у нас, де більшість людей живе за межею бідності…
Я не проти достатку. Не проти того, що є заможні люди. Кожному Бог дає в силу його самореалізації і розкриття талантів. Однак я проти багатства, котре здобуте всупереч заповіді «не кради». Проти марнотратства і надмірної, не виправданої потребами розкоші.
Соціальна нерівність існувала завжди і за всіх часів, включно з часами радянськими, коли життя партійної еліти значно відрізнялося від життя звичайних радянських людей. Але саме сьогодні — на пострадянському просторі та на уламках колишніх цінностей —сформувалося суспільство, де між багатими та бідними дійсно «утверджена велика безодня».
Ця безодня має перш за все етичний вимір. Паркан та розкішне авто із затонованим склом — стали символом «відокремлення», символом небажання багатих бачити бідних та їх проблеми. Розкіш може бути певним чином виправдана, коли будинок або марка машини мають підкреслити унікальний статус їх власника. Але їй важко знайти виправдання у нашому суспільстві, де розкішні авто стали ознакою вже середнього класу, де бажання володіти розкішним авто або будинком стали масовими, а самі дорогі речі — перетворилися на фетиш, стали образом «трансцендентного»…
Як вилікуватися від цієї масової хвороби? Як повернутися до справжніх цінностей? Як навчитися помічати справжнє життя? Тут потрібна «зміна оптики». Ми маємо звільнитися з полону ілюзій та нарешті побачити життя таким, яким воно є насправді, у його справжності…
Як це зробити? Ненависть до багатшого — не допоможе нам вилікуватися від хвороби ілюзорних цінностей. Але наше життя має шанс змінитися, якщо кожний з нас — від багатих та заможніх до звичайних людей — відкриє очі на обставини життя ближнього…
«Той, хто тішиться у цьому житті — страждає після смерті. А той, хто страждає за земного життя, — тішиться спілкуванням з Богом та праведниками після смерті». Не відкидаючи самого змісту проповіді Спасителя, ми не можемо погодитися на її буквальне розуміння. Адже наше серце відчуває, що участь у бенкеті Божої любові неможливо «заслужити» будь-якими праведними ділами або стражданнями…
Багатство не є гріхом саме по собі. Гріх полягає у байдужості багатого до бідного, коли брат не помічає страждань свого брата. Як говорить притча, «будучи у муках», багач «підняв очі свої» та «побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його» (вірш 23). Звернімо увагу на цю деталь. За свого життя, багач ніби не бачив Лазаря, який сидів коло його воріт та «бажав насититись крихтами». А після смерті він ніби вперше його бачить — хоча й погано, здалеку…
Цікаве й інше. Страдник фігурує у притчі під власним ім’ям — Лазар. А ім’я багача у притчі приховане. Він ніби безіменний. Його буття ніби знеособлене. Спаситель каже про нього скоріше як про представника певного соціального класу — як про «багача».
У чім справа? Невже Бог «не бачить» страждань багача у пеклі? Невже йому не шкода його? Невже Богом керує бажання встановити закон справедливості шляхом насильства? Нічого подібного. «Велика безодня», яка розділяє багача та праведників у раю, вирита не Божою справедливістю, а людським злом, тобто байдужістю багача до страждань Лазаря та багатьох інших людей…
«Один чоловік був багатий, одягався в порфіру і вісон і щодня бенкетував розкішно» (вірш 19). З цих слів можна зрозуміти, що Спаситель засуджує не сам факт володіння майном, а розкіш, тобто потьмарення розуму багатого… Багатий щодня влаштовував бенкет. Але жорстокість та сліпота його серця — зробили багача чужим на бенкеті Божої любові. Пам’ятаючи про це, спробуємо поставити себе на місце багатого та знайти свого ближнього, знайти Лазаря, який потребує на нашу любов та поміч.
Не будьмо рабами своєї доби. Не служімо розкошам — цьому новому ідолові нашого часу! Не дозволимо своєму серцю забути про Бога та ближнього. Змусимо себе бачити людей, які сидять «біля воріт нашого життя» та будемо їм щиросердно допомагати. Творімо добро не заради того, аби «заслужити» спасіння, а для того, щоб стати причасниками Божого милосердя.
Христос посеред нас! І є, і буде!