Війна. Як же важко примиритися з фактом її існування в ці ясні серпневі дні.
Сяє сонце, стоять тихі вечори, кияни зайняті своїми повсякденними справами, – а в цей час на сході нашої країни все інакше: там стріляють, там вбивають, там гинуть люди. Міста лежать в руїнах, залишають свої будинки біженці, страждають полонені…
Війна стала страшним одкровенням для України. Відомо, що на самому початку збройного протистояння, у більшості бійців українських військових частин, розташованих у Криму, існувало психологічне табу. Вони не могли вистрілити, не могли натиснути на курок, знаючи, що перед ними їхні сусіди – люди, які сповідують з ними одну і ту ж християнську віру і говорять на зрозумілій їм мові…
Минув час. Полягли в бою товариші по зброї. Оголило свою сутність поняття гібридної війни. І наші солдати стали стріляти у відповідь, розуміючи, що іншого способу захистити свою землю і країну від насильства і крові, у них просто немає…