Шановні архіпастирі! Улюблені у Христі брати та сестри!

У ці дні український народ відзначає  чергову сумну річницю Голодомору 1932-­33 років. Середина тридцятих років минулого століття стала не тільки Голгофою Церкви, коли тисячі священнослужителів, ченців та віруючих християн були вимушені, як і в перші століття, бути в гоніннях за свою віру, полишати домівки, перебувати за гратами та проливати свою кров за ім’я Христове. У бунтівному ХХ сторіччі наш край зазнав страшну біду: мільйони людей прийняли мученицьку смерть від масового голоду. Це сталося не через нашестя або неврожаю. Голодомор був однією з ланок репресивної машини більшовицької влади, яка взяла на озброєння ідеологію побудови світу на нових засадах ­ без Бога та Його морального закону.

Проголошуючи благо народу головною метою, насаджуючи свій рай на землі, богоборці насправді засіяли її людськими кістками і окропили річками сліз. Зле зерно принесло гіркий плід прокляття, оскільки «хто сіє в плоть, той від плоті пожне тління» (Гал. 6, 8), говорить святий апостол Павло. Зречення християнської моралі нікому не принесло щастя.

Рай без Бога перетворився для народу в пекло. Це суворий урок вітчизняної історії про безплідність усіх спроб побудови державного, політичного та суспільного ладу без заповіданих Богом моральних засад. Такий лад приречений на самознищення, ­ говорив Блаженніший Митрополит Володимир про страшні події 1932-­33 років.

Нині, перебуваючи біля Гробу Господнього та Святої Голгофи Христа Спасителя, підносимо молитви за всіх, кого забрав Жовтий князь у ті страшні роки.

Будемо достойно берегти пам’ять про мучеництво мільйонів українців. Нехай по молитвам Блаженнішого Митрополита Володимира, який нині предстоіть перед Престолом Всевишнього, Всемилостивий Господь відверне від Української землі усіляке зло та негаразди, й благословить Миром.

Із любов’ю у Христі,

ОЛЕКСАНДР
Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський