Христос посеред нас!
І є, і буде!
Що відбувається з нами у Церкві? Що таке богоспілкування? Як людина може стати «причасником Божого єства» (2 Пет. 1:4), лишаючись сама собою?
На всі ці запитання відповідає богослов’я святителя Григорія Палами, — грецького святого 14-го століття й одного з найвідоміших богословів Православного Сходу, пам’ять якого відзначає сьогодні наша Церква.
Бог Біблії — таємничий і дивний. Адже Він — водночас недосяжний і близький людині. Абсолютно незбагнений і разом з тим такий, що піддається реальному пізнанню. Невловимий і всюдисущий.
«О Світло Невидиме, ми бачимо Тебе! О Світло Невідчутне, ми торкаємося Тебе».
Але як можна збагнути Незбагненного? Як осягнути Того, Хто перевищує можливість усякого пізнання? Як торкнутися таємничого буття Бога, Який, з одного боку, заохочує нас до цього пізнання, а з іншого — старанно ховається від нас, змушуючи наше серце покинути все й назавжди поринути у пошуки Невловимого?
Як зазначає сучасний православний богослов Єпископ Калліст (Уер): «Щоб показати два “полюси” Божого взаємозв’язку з нами, православна традиція розрізняє сутність, природу або внутрішнє буття Бога, з одного боку, та Його енергію, дію, силу — з іншого».
Спробуємо сказати ще простіше. Бог одночасно Невидимий і видимий, Незбагненний та доступний нашому пізнанню. Бог у Своїй незбагненності — це Бог у Своїй сутності. Натомість те, що у Ньому доступне пізнанню та духовним очам віри — це його енергії, сили.
Яке значення має це розрізнення? Хіба в нашому духовному житті важливі ці, нібито теоретичні, висновки богословської думки?
Важливі й надзвичайно! Адже саме це розрізнення дозволяє нам, з одного боку, говорити про реальний характер богопізнання, а з іншого — зберегти різницю та стосунки «Я–Ти» між Богом і людиною. Іншими словами, залишити Творця — Творцем, а творіння — творінням.
У нашій мові слово «пізнати» фактично є синонімом «зрозуміти», тобто осягнути щось розумом. Проте у біблійній мові «пізнання» означає щось значно глибше. Пізнати — означає у Біблії осягнути щось так, аби між тим, хто пізнає, і тим, що пізнається, був встановлений якнайтісніший буттєвий зв’язок.
Біблійне «пізнання» — це містичний акт. Тут не мається на увазі те часткове знання про предмет, яке ми звикли вкладати у слово «пізнати». Йдеться про буттєву єдність, про зв’язок, який об’єднує у бутті…
Однак чи можливий такий зв’язок між людиною та Богом? Чи не передбачає наше істинне пізнання Бога, що різниця між нами — зникне? Дозволю собі знову процитувати владику Калліста:
«Якби ми пізнали Божественну сутність, тоді б виявилося, що ми знаємо Бога так само, як Він Сам Себе знає; а ми цього ніколи не зможемо зробити, бо Він є Творець, а ми — створені, його творіння». Наше пізнання — реальне. Але воно не стосується внутрішньої сутності, Яка залишається незбагненною. Ми пізнаємо Божі енергії, в яких Він «виходить наперед». Пізнаємо Бога в Його «силах», або «явленнях», якими виповнений всесвіт.
Бог як Світло, Благо, Краса, Розум… Усе це — Божі імена, або сили, в яких ми можемо пізнати Бога. У кожному з цих імен — Бог повністю являє Свою природу. Але, диво! «Хоч і “з’єднана” з Божеством, людина все ж залишається людиною; вона не поглинута і не знищена. Між нею і Богом завжди є “Я“ і ”Ти” — стосунки однієї особи з іншою».
З першого погляду, можна знайти чимало спільного між думкою Григорія ПалАми та грецькими філософами-неоплатоніками. Проте богословська система святителя Григорія насправді спирається не на античну метафізику світла, а на духовний досвід церковного Сходу. А зокрема, ченців Святої Гори Афон, які практикували досвід безперервної молитви, що вводила їх у споглядання Божественного світла.
Богослов’я святителя Григорія розвивалося у полеміці з філософом Варлаамом Калабрійським — грецьким філософом та теологом-раціоналістом, який закінчив своє життя у лоні Римо-Католицької Церкви.
А ключовим пунктом дискусії між Варлаамом та святителем Григорієм було поняття світла, яке огорнуло Господа під час Преображення на горі Фавор. Для Варлаама — Фаворське світло було лише СИМВОЛОМ Божої присутності. А святитель Григорій — наголошував на тому, що тіло Спасителя сяяло РЕАЛЬНИМ Божественним світлом. Оскільки Спаситель має нетварну божественну природу, — розмірковував святий Григорій, — Він також є джерелом нетварних енергій. А отже, і світло, яке бачили апостоли на горі Фавор, також є нетварним і вічним…
Дискусія була запеклою. Але мотив її учасників був різним. Варлаам вправлявся у філософській логіці. А святитель Григорій Палама — захищав духовний досвід афонських подвижників благочестя.
Богопізнання завжди було тайною молитви. І східні подвижники традиційно уникали розмов щодо свого досвіду. Адже небезпечною для устрою духовного життя ченця вважалася вже сама думка, що ти міг удостоїтися богоспілкування. Проте духовний досвід ісихазму, або творення безперервної молитви, існує і досі. Так, на прикладах російських подвижників благочестя ХХ століття — преподобного Силуана Афонського та його учня отця Софронія Сахарова — нам відомо, що дар бачення нетварного Фаворського світла зберігся у Православній Церкві до останніх часів.
«Якщо молитва людини, — писав старець Силуан, — вперше переходить у бачення Божественного світла, то те, що вона тоді переживає і споглядає настільки нове й незвичне для людини, що вона нічого не може зрозуміти. Людина відчуває, що межі її буття невимовно розширилися, що світло, яке прийшло, перевело її від смерті до життя. Але від величі того, що відбувається, — людина перебуває у здивуванні й захваті, і лише при повторних явленнях усвідомлює дар, що отримала. Душа ж при цьому баченні й після нього буває сповнена глибокого миру та солодкої любові Божої…»
Це Світло неможливо побачити тілесними очима. А його споглядання — дар Святого Духа та головна мета людського життя. Однак цей дар неможливо заслужити. Він подається людині з невимовної щедрості Божої любові. Саме тому, на думку святителя Григорія, Господнє Преображення було, скоріше, преображенням апостолів, які тої миті отримали дар споглядання Божого світла.
Божа Слава — вічна. Але, щоб її побачити — людина має сповнитися Духа Святого, на якусь мить повністю забути про себе й віддатися Богові. Вийти назустріч Господу, подібно до того як Сам Бог виходить назустріч нам у Своїх силах та енергіях.
«Як друг розмовляє з другом, — говорить святий Симеон Новий Богослов, — так людина говорить з Богом, і наближаючись у довірі, стає перед лицем Того, Хто живе в неприступному світлі».
Людина долає свою неміч і гріховність. Ніби з небуття — вона постає перед Божим лицем, від якого колись сховався Адам.
Тепер все — залежить від Бога, від Його милосердя, від Божої любові та бажання подарувати людині дар споглядання Божої слави.
Господи милосердний, зглянься на нас і просвіти нас Святим Твоїм Світлом!
Господи чоловіколюбний, просвіти цим Світлом життя наші серця та очі.
Господи Благий, подай нам, щоб просвітлені Твоїм Духом, ми оселилися в Царстві Нашого Спасителя, Сонця Незгасного, Яке просвіщає кожну людину, що приходить у цей світ, — завжди, нині й повсякчас і на віки вічні.