24 грудня ввечері з благословення митрополита Переяславського і Вишневського Олександра у нашому соборі священник Коптської Православної Церкви Томас Ава Міна відслужив Божественну літургію святителя Василя Великого для вірян коптської діаспори в Києві. Отець Томас направлений в Україну папою Александрійським, патріархом престолу св. Марка Теодором ІІ для пастирської опіки коптських християн.
Отця Томаса зустрів клірик собору протоієрей Андрій Дудченко. “Мені особисто було дуже цікаво спостерігати і молитися за цією службою, – розповів о.Андрій. – Вона тривала десь дві години. Абуна Томас привіз свої євхаристійні хліби та вино. Хліби такі я вже раніше бачив та куштував у Хургаді. Вино дуже солодке і, як каже отець, без алкоголю, що мене здивувало, але потім я зрозумів, що це значить – без додавання спирту (на відміну від нашого кагору). Служили коптською мовою, але доволі часто там зустрічалися грецькі слова та вислови на кшталт κύριε ελέησον, ειρήνη πάσι, δόξα σόι κύριε, і кілка разів тричі повторювали kades, що дуже схоже на єврейське קדוש. Причащали окремо під двома видами, при чому по кілька разів. Тобто, спочатку абуна причастився сам в подав кожному причаснику своєю рукою в уста по часточці Тіла Христового, а потім сам знову спожив частку і роздав іншим, і так чотири рази. Думаю, причина в тому, що просфора доволі велика, а причасників мало. А вже потім з чаші ложечкою подав Кров Христову. Замив чашу водою, а коли замив дискос, який доволі великий та глибокий, то воду з нього дав пити також декільком вірянам”.
“Мене тішить, що наші брати християни з Єгипту, які колись хрестили у нас дитину, сьогодні змогли послужити зі своїм священником літургію та причаститися. Коли я бував закордоном на запрошення українських громад, то інші християни, зокрема католики, нам давали можливість послужити в своїх церквах”, – додав священник.
Коптська Православна Церква Александрії – одна з давньосхідних (дохалкідонських) церков, визнає рішення тільки перших трьох Вселенських соборів. У богослужінні дотримується юліанського календаря і відзначає Різдво Христове разом із нами, за старим стилем. Характерна риса коптів — після хрещення на зап’ястку правиці роблять татуювання у вигляді хреста, що символізує готовність прийняти мучеництво за віру.
У зв’язку з тим, що у Спасо-Преображенському соборі Києва завдяки гостинності настоятеля митрополита Олександра звершувала богослужіння коптська християнська громада, своїми враженнями від коптського християнства поділився клірик Переяславсько-Вишневської єпархії протоієрей Богдан Огульчанський:
З єгипетським християнським спадком я познайомився у паломництві ще в 2000-х роках. І от що дало мені незабутнє враження.
1) Монастирі. Дуже сподобалось щире поєднання монашеської молитовної і уставної ревності з гостинністю та вченістю. Перше я зустрічав у деяких російських монастирях, але без поєднання з другим і третім. Коптські монахи (ті, що спілкувались з пілігримами) – прекрасно розмовляють англійською, чимало з них вчились в Європі, чудово знають і православну, і католицьку традицію. При цьому по-справжньому видно, що великі і шановані у православ’ї отці – Антоній, Макарій, Пахомій, Шенуда та ін. – це їхнє рідне. Ставлення до відвідувачів – гостинне, товариське, неформальне.
2) Богослужіння та обстановка у міських храмах. Наскільки розумію, характер і стиль богослужіння у коптів досить мало мінявся (у порівнянні, наприклад, з католиками). По-перше, богослужіння тривале. По-друге, мелодії співу суто східні, аскетичні, не чуттєві. Для нашого вуха, що звикло до європейського гармонійного мелосу – нуднувато. Але як на мене – такий стиль може означати, що молитва є реальною потребою і цінністю. Ті з православних, хто любить тривале (уставне) богослужіння, знають, що цінність перебування в молитві «тут і тепер» приходить не відразу, стає важливішим за думки на кшталт «ось зараз закінчиться служба і піду робити необхідне те й інше» десь не менш, ніж через 2 години богослужіння (це мій суб’єктивний досвід). Припускаю, що копти дійсно люблять молитись. Це також цікаво і повчально ).
У міському храмі (вже не пам’ятаю, який саме, чи то Каїр, чи Александрія) приємно вразила велика кількість молоді (чоловіків, здається, не менше, ніж жінок) та дітей. Підкупила щира пошана до священства з нашої групи – ясно, що копти розуміли, що це духовенство не коптське, іноземці – і при цьому, коли проходиш повз людей, які стояли на службі – люди один за одним (мало не натовпом) підходили з усмішкою і проханням благословення, трепетно цілували священницький хрест. Одне з найбільш зворушливих вражень.
3) Ну, і нарешті, найголовніше. Бути християнином у Єгипті – це справжнє слідування за Христом. Хто трохи слідкує за їх життям – знає, що мільйони змушені були емігрувати в Америку та Европу за останні 10-ліття. Стільки храмів були зруйновані терористичними вибухами самогубців – ісламських радикалів, іноді в той час, коли храми були ущерть повні, кількість жертв вимірювалась сотнями… Лівійські терористи захоплювали коптів і запускали в інтернет їх публічну страту з відрубанням голів за відмову зректись віри ((.
Не всі знають, що після хрещення через деякий час коптським дітям роблять татуювання хреста із зовнішнього боку долоні, між великим і вказівним пальцями, і цей знак є помітний для навколишніх людей все життя – ця традиція дуже давня, і у переважно ісламському середовищі означає готовність навіть віддавати життя за свою віру.
Тому викликає подив, що дехто з тих, хто обговорював коптське богослужіння в соборі, висловив осуд. Православні у Західній Європі – і ті, хто тікали від комунізму у 20-х – 40-х рр. ХХ століття, і емігрантські хвилі останніх десятиліть – найчастіше знаходили прихисток саме у братів-християн Заходу. Католики і протестанти радо пускали православних у свої храми, дозволяють збиратися громадам. Мені розповідали й такі випадки, коли після звертання від церковних структур МП у Італії до католиків з проханням про допомогу в наданні місця для богослужіння було зворотне питання: а ви – допоможете нам з богослужінням нашої католицької громади у вашій країні? Відповіддю було мовчання: чи можемо ми уявити, що православні МП пустять католиків, протестантів чи коптів молитися у себе в храмі?! … А от католики допомагають …
Міркую так, що християн єднає найперше – правда життя у Христі, правда виконання Заповідей, в основі яких – любов Христова. Так, при цьому можуть бути канонічні перешкоди до сопричастя. Але буде сопричастя в духові. Краще – єдність у Христовій правді без зовнішнього сопричастя , ніж формальне сопричастя при очевидно різних цінностях. Виразне відчуження і навіть протистояння між двома тенденціями у світовому православ’ї була очевидна і до 2018 року при формально наявності сопричастя…
Стародавній і вічно молодий Єгипет прихистив маленьке Дитя Ісуса з його святою родиною 2000 років тому. Щиро вірю і бачу, що Христос любить і зараз цю країну та благословляє в ній справжнє, не формальне християнство. Молімося ж і ми за єгипетських християн і проявляймо солідарність!
